Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників. Сборник

волик і каже:

      – Заглянь мені, хлопче, в ліве ухо та вийми гребінку і махай нею назад себе.

      Вийняв той гребінку, махнув назад себе – і став ліс такий густий, як гребінка. А волик своє робить: біжить і біжить, що хвилька, то милька, а спотикнеться, то й дві. Змій як побачив ліс, став його гризти зубами. Прогризся крізь той ліс і знов став доганяти. Хлопець бачить, що змій доганяє, і каже:

      – Ой волику-братику, пече мене в плече. Пропадеш ти, пропадемо й ми.

      А волик каже:

      – Заглянь мені у праве вухо, вийми хусточку та й махай наперед мене.

      Він витяг хусточку, махнув, і поперед його стало море. А на тому морі золотий міст. От збігли вони на міст і перебралися на ту сторону. Махнув назад хусточкою хлопець – і не стало моста. Змій добіг до моря та й став, нема йому по чому бігти.

      От волик і каже:

      – Повезу я вас до хатки, і тут, у цій хатці, будете ви жити недалеко від моря, а мене візьміть та заріжте.

      Плачуть брат з сестрою:

      – Як же ми тебе будемо різати, коли ти нас од смерті врятував?

      – Нічого, – каже. – Заріжте і возьміть одно плечко повісьте на печі, друге на полу в кутку, третє на покуті, а четверте – коло порога, на всіх чотирьох кутках.

      Зарізали вони того волика, взяли і повішали плічка, як їм сказано, по всіх чотирьох кутках, а самі полягали спати. Пробудився брат уночі, дивиться, а коло порога стоїть кінь у такім славнім уборі, що тільки сісти та їхати. Глянув на покуття, а там у кутку меч-самосіч, а на полу в кутку собака Протиус, а на печі собака Недвига. Будить брат сестру, а сам сідає на того коня, опоясується мечем та з тими собаками і їде на полювання. Що вловить, то тим і живляться.

      Ну, живуть вони над морем, а сестра ходить туди ложечки та одежину мити. Змій і говорить до неї:

      – Як то ви перебралися?

      А вона й розказує:

      – Єсть у мого брата така хусточка, що як нею махнуть, то зробиться міст.

      А він каже:

      – Знаєш що: попроси ти в нього ту хусточку начебто прати та возьми махни нею, то я до тебе переправлюсь і буду з тобою жити, а брата твого отруїмо.

      От вона прийшла додому і просить брата:

      – Дай, братику, мені ту хусточку. Вона брудна, я піду та виперу тобі.

      Він повірив їй та й дав. Сестра взяла, прийшла до моря, махнула – став міст. Змій і переправився на цей бік. От радяться вони, як би згубити брата з світу. А змій і каже:

      – Ти візьми занедужай та й скажи: снилось мені, братику, і виділось, що якби ти поїхав на полювання та дістав мені вовчого молока, то я б і видужала. От він як поїде, а вовки й розірвуть його собак. Тоді ми і його візьмем, бо в собаках уся сила.

      От приїжджає брат з полювання додому, змій сховався, а вона йому й каже:

      – Снилось мені, братику, що якби ти поїхав та дістав мені вовчого молока, то я б напилася та й, може б, одужала, бо я така слаба, така слаба!

      – То й дістану, – каже брат. Сів на свого коня і поїхав. Приїжджає у чагарець, аж тут вовчиця схопилась. Протиус догнав. Недвига придержав.

      Брат здоїв молока і пустив її. Вовчиця оглянулась і каже:

      – Спасибі тобі, хлопче-молодче, що ти мене пускаєш.