Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі. Сборник

ніж багатий?!

      – Так же, так! Не ти б казав, не я б слухав! – відмовив дука. – То я у яку б хату не зайшов – мене одразу за стіл посадять і чого треба позичать.

      – Як тебе посадять, то мене й подавно, – зауважив убогий.

      Дука аж на місці не всидить: як можна, щоб такий дрантогуз та був у більшім почоті, ніж він. Узяв зі злості та й забився з убогим об заклад на пару волів; коли, значиться, убогого приймуть де краще, ніж його, то він повинен відцати убогому пару волів, коли ж багатого, то вбогий мусить із жінкою цілий рік задарма робити багатому на пару волів.

      – Ну, куди ж підемо? – запитав убогий.

      – Ходімо до попа, – промовив дука.

      Пішли. От увійшов багач до попа, вклонився низенько та й просить, щоб той позичив йому сорок пудів вівса.

      – Добре, – каже піп. – Ось я вдягнусь та й одважу, тільки щоб ти мені за це виорав десятину під ярину.

      – Добре, батюшко, виорю.

      Тоді піп питає убогого:

      – А тобі що треба?

      Убогий підійшов ближче, нахиливсь до вуха батюшці та й каже пошепки:

      – Та я викопав учора в лісі бочонок золота, хочу просити вас, батюшко, висвятити його.

      Піп одразу повеселішав та й каже до дуки:

      – Ти вийди у сіни, бо я маю тим часом дещо з Семеном побалакати.

      Вийшов дука у сіни, а піп знов до Семена:

      – Ну то як же ти, Семене, той бочонок думаєш святити?

      – Та хочу, щоб ви приїхали до мене у господу, та там уже й теє… зручшіше буде.

      – Ні, Семене, тут буде зручніше. Знаєш, як їздити з усім причандаллям, а людське око прозоре, всевидюще. Лучче вже тут, Семене.

      – Ну, хай уже буде й так, вам краще про це знати. То піду ж я за золотом.

      – Е, ні, Семене, чекай-но! Добре діло добром треба й пошанувати, сідай лишень ближче до столу!

      Сів Семен кінець столу, а піп біля нього. Попадя миттю внесла миску свіжої риби, поставила на стіл графин горілки. Семен поглядає на все це та тільки вусом підморгує.

      Чарку за чаркою налива піп собі і Семенові, попадя теж кілька разів пригублювала. П'ють собі та закусують. Але Семен п'є, та розуму не пропиває: як тільки піп піднесе йому чарку, то він підніме її угору, цокнеться з попом, так що й вінця тріскаються, а сам на весь голос (щоб чув дука у сінях) «за здоров'я» промовляє.

      А дука стоїть під дверима у сінях, все те чує та аж міниться од злості.

      Після закуски підвівся Семен, подякував та й каже:

      – Так ви ж тут, теє… поки я принесу золото.

      – Добре, добре, – каже піп. – Тільки ж швидше!

      Повагом переступив убогий через поріг і пішов собі вулицею – тільки ж не за золотом, а за волами дуки.

      Взяв він воли за налигач, цьвохнув батогом, іде та й приказує:

      – Гей, воли, цабе, кгезан, уже тебе не побачить твій дука-пузан! Гей, сірі, цабе, мурий, хай зна піп, як убогий жартує.

      А піп ждав-ждав Семена з золотом та й жданки поїв.

      Дурень та чарівна сопілка

      Було в чоловіка три сини: два розумних, а третій, Іван, дурний. Батько їх поділив хазяйством та й умер.

      Пішли всі брати щастя шукати. Тільки розумні своє хазяйство покидали