Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі. Сборник

неси далі.

      – Це ви, ґаздо, казали.

      Приходить господар додому й говорить жінці:

      – Ти знаєш, мусимо розлучитися з тим наймитом. Через нього весь наш маєток піде намарне.

      Кличе Панаса й каже:

      – Я тобі плачу за рік, лише йди собі геть від мене.

      – Е, ні, ґаздо, ми годилися на чотири роки. Я вас до суду подам.

      – Не будемо по судах ходити. Бери за два роки плату і тікай від мене.

      Взяв наймит гроші, дав п'ятдесят буків багачеві за ті два роки, що ще мав служити і за них плату взяти.

      І все.

      Дідова дочка й бабина дочка

      Був собі дід та баба, і мали вони дочку. Ото чи довго пожила баба, чи ні, та й задумала вмерти; а як умирала, то своєму чоловікові казала:

      – Як я умру, чоловіче, а ти будеш женитися, то гляди – не бери тої удови, що біля нас живе з дочкою, бо вона тобі буде жінкою, а нашій дитині не буде матір'ю!

      – Добре, – відказав чоловік, – не буду брати не то її, а й ніякої, – і женитися не буду.

      Поховав дід бабу і похорон відправив та й живе собі сам. А трохи згодом ішов раз селом та й зайшов до тієї удови, що жінка не веліла її брати. То чоловік казав: «Не буду женитися ні з якою», а то й забув, що казав, забіг, побалакав і вдову до себе просив. Тоді вдова з великих радощів і сказала:

      – Я вже давно цього ждала!

      От усю худобу забрала і до діда жити з дочкою помандрувала.

      Ото живуть усі вкупі – дідова дочка й бабина. Дуже баба не любила дідової дочки: сказано, як мачуха, – все гризе голову, та й діти між собою часто сваряться – надто бабина дочка: звичайно, як зведенята, – у них ніколи ласки нема.

      Оце, було, як підуть на досвітки, то дідова дочка пряде, а бабина, знай, цілу ніч гуляє з хлопцями та крутиться. І не раз так бувало, що, гарцюючи, і мички попалить.

      А йдуть вони додому вранці та дійдуть до перелазу, – то й каже бабина дочка до дідової дочки:

      – Дай, – каже, – мені починки, сестрице, я подержу, поки ти перелізеш.

      – Добре, – каже, – сестрице, на!

      Поки дідова дочка перелазить, а бабина дочка, узявши починки, побіжить додому і матері набреше, що дідова дочка з хлопцями цілу ніч гуляла і мички попалила.

      – А я пряла і додому поспішала. Бачте, мамочко, яка вона ледача!

      От дідова дочка прийде додому, то мачуха й почне її бити і дідові виказувати:

      – Твоя дитина ледащо – не хоче робити, а ти не хочеш учити!

      Що вже мачуха не робила, як не знущалась, що дідові не наговорювала, а тій дідовій дочці все байдуже: робить собі мовчки. Дуже було досадно бабі з дочкою дивитися, що дід свою дочку жалує, – і почали вдвох радитися, як би дідову дочку витурити з дому, щоб її не було!

      Ото й почала баба дідові гризти голову:

      – Твоя дитина ледащо – не хоче нічого робити, тільки гуляє та спить, а ти ще її жалуєш. Ти б лучче, ніж мав би жалувати, то б найняв її де-небудь, то, може, що й було б з неї!

      – Де я найму її? – каже дід.

      – Так веди, куди хочеш, а щоб вона дома не була.

      Ото так докучила баба своїми речами дідові, аж до живих печінок допекла, бо щодня одно товкла: «Веди!» – та й годі. Нічого було робити дідові: треба вести,