Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі. Сборник

слободу і давай проситься у людей ночувати, бо було, бач, уже під вечір. Упрохався до одного мужика. Бачать хазяїн та хазяйка, що він кріпко намерзся, та й кажуть йому:

      – Лізь, чоловіче, на піч та там собі і обігрійсь.

      Хома поліз на піч та, довго не думаючи, і захріп там. А тим хазяїнам та Бог дав уночі прибиль: коровка отелилась, а мороз був сильний, телятко й обмерзло. Хазяїн і каже:

      – А що, жінко, унесім його в хату та положим на піч.

      – А що ж, унесім!

      Унесли та й положили на печі, як єсть біля Хоминого бока. А Хома собі спить і не чує, що біля нього лежить теля.

      Прокинувсь аж у глупу північ, лап! – аж коло нього теля. «Господи Cyce Христе!.. Як же це я отеливсь, що й не чув?» Полапав коло себе – мокро. «Так і єсть, отеливсь… Ну, одначе, слава тобі, Боже!..» Та скорійш з печі та шапку в охапку, а кожух на плечі та давай Бог ноги від тих хазяїв… Та так швидко вдрав, що й чоботи з чоловічими ногами забув на печі…

      Чуть світ, а хазяїн і хазяйка уже й прокинулись. Прокинулись та зараз на піч, щоб подивиться на теля. Туди, а там теля єсть, а чоловіка, що спав, нема, – одні чоботи з ногами.

      – Що це за лиха година?

      – Та це, жінко, наше теля прохожого чоловіка з'їло! Що тут казати?

      – Та що ж тут, чоловіче, казати? Біжи скорійш до попа!..

      Побіг чоловік до попа, розказав йому про всю оказію, а піп вислухав та й каже:

      – Це у вас антихрист народився! Треба його скорійш убити, а то він і нас усіх поїсть, та треба б, убивши те теля, і хату освятити.

      – Ну що ж, як убити, то і вбити.

      Ото убили його швиденько, закопали в землю, а хату освятили. А Хомі й байдуже: мерщій чвала собі додому. Прийшов додому, та скорійш у хату, та до жінки своєї.

      – Ну, жінко, молись Богу: я отеливсь! Та ще як? Так, що й не чув.

      – Що ж тобі Бог дав, чоловіче, чи бичка, чи теличку?

      – Та я б тобі, жінко, і сказав, так і сам не знаю, що воно там таке й є.

      – Ох ти, йолопе, йолопе, божевільна голово! Не зна, що у нього і найшлось… Якби ти був путящий чоловік, то узяв би його додому, от би нам і користь.

      Давай його лаяти, давай його коренити, аж у вічі лізе.

      – Та годі тобі лаяться: ну я піду, візьму своє теля.

      – Як же ти його візьмеш, розумна ти голово?

      – Та як? Піду та й візьму; прийду туди, де ночував, та й скажу: віддайте моє теля, бо я у вас ночував та й отелився.

      – Тю, тю, дурний! Хіба ж так можна? Ти прийди туди, де ночував, стань під ворітьми та й мичи: «Му-му-му!..» А теля почує та й обізветься до тебе, от тоді ти його і бери.

      От Хома узяв мішечок, хліба в мішечок та й подавсь. Прийшов у село, найшов там той двір, де ночував, положив голову на ворота та й давай мичать. Мичить та й мичить, а теля все не одзивається. Коли це виходить хазяїн двора та й пита його:

      – Чого ти тут, чоловіче, мичиш?

      – Та чого? Я тут у вас недавно ночував та й отеливсь на печі, так тепер жінка прислала мене, щоб я взяв у вас своє теля.

      – А, так це ти?

      – Я.

      – Ну іди ж ти у хату, так ми тобі і віддамо твоє теля.

      Хома здуру і пішов. От тільки що він на поріг, а тут як ухопили його