Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі. Сборник

і тінь біжить.

      Кричить зі страху:

      – Гей, люди, якась біда суне за мною!

      Але ніхто його крику не чує. Сів Тимко, і тінь сіла. Думає собі:

      – Може, ця чорна біда голодна, що так біжить за мною. Дам я їй трохи борщу, хай відчепиться від мене.

      Йде Тимко далі та по ложці борщу кидає позад себе. Йшов і хлюпав борщем, поки дно в горщику не показалося, але тінь далі йшла за ним.

      Так Тимко дійшов до моста. Йде мостом і бачить велику дірку.

      – Гей, – каже, – тут можна й ногу зломити.

      Витяг з торбини хліб, що ніс братам, та й заткнув ним у мості дірку.

      Прийшов на пасовище до братів, а вони питають:

      – Що ти нам приніс?

      – Та ніс вам обід, але біда якась йшла за мною, і я годував її борщем.

      – То, може, хліба приніс?

      – Був і хліб, але я заткнув ним дірку в мості.

      Зрозуміли брати, що Тимко своєї тіні злякався, але не розсердилися, бо на дурного ніхто не сердиться.

      Кажуть йому:

      – Тепер ти паси худобу, а ми підемо обідати. Лише дивися, аби худоба вся вкупі була.

      Взяв Тимко добрий дрючок і пастушить. Не встигне теля від гурту відійти, як він б'є його палкою по голові й тягне на купу. Втікає вівця – теж убиває і на купу. Перебив усю худобу, сів зверху й чекає братів з обіду.

      Повертаються брати:

      – Що ж ти, Тимку, наробив?

      – Те, що ви казали. Тепер худоба вже не розбіжиться нікуди.

      Знають брати, що чекає їх гірка година. Порадилися, що треба утікати в світи, але як дурного позбутися?

      – Біжи, Тимку, додому, припри двері стайні, аби батько думав, що худоба вже загнана.

      Поки брати старші радилися, Тимко побіг додому, зняв із стайні двері й припер на пасовище.

      – Що ти натворив?

      – Та ж ви казали приперти. Я і припер.

      Утікають усі троє. А Тимко несе за собою двері.

      – Кинь їх! – кажуть брати.

      – Та як я можу наше добро розкидати? – відповідає Тимко.

      Застала їх ніч у темному лісі. Де ж ночувати?

      Знайшли вони доброго дуба, старші брати лізуть на дерево, а дурний тягне за собою ще й двері.

      Побачили брати, що двері стануть у пригоді. Якщо їх покласти на гілля – можна по черзі подрімати. Допомогли Тимкові витягти двері на дерево.

      Сидять брати на дубі й радяться, що далі робити? Куди йти? Раптом чують: віз скрипить. Їде підвода й зупиняється під дубом.

      Брати на дереві великий страх переживають, бо ж з підводи злізли дванадцять розбійників. Зняли вони з воза залізну скриню, розвели вогонь. Беруть по кавалку м'яса та й смалять на вогні, вечеряють. А братам лише слина з рота котиться, бо ж голодні.

      Після вечері починають грішми ділитися, що в скрині привезли.

      Дурний як побачив стільки грошей, та й шепоче:

      – Вступіться звідси, брати мої, бо кидаю двері.

      А брати в страхові просять:

      – Та тихо, бо нас тут, як горобців, передушать.

      Тимко братів відсунув, підняв двері та й як двигне на розбійників.

      А розбійники думали, що це з неба щось падає на них, та й порозбігалися