Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі. Сборник

ошей і – до попа. Так і так, мовляв, хочу, щоб ви собаку похоронили коло церкви з молитвами, як християнина.

      Піп розгнівався, затупав ногами.

      – Бог за це вас покарає!

      Тоді пан усміхнувся лукаво і показав попові торбу грошей.

      Піп аж слину пустив, угледівши стільки грошей.

      – І не подобає коло церкви собаку хоронити, – промимрив піп, жадібно поглядаючи на гроші, – та що зробиш, грошей жаль!

      Зізвав піп півчу, і похоронили собаку коло церкви, як пророка якого. Минув місяць, а може, й більше, як до попа дійшла чутка: із синоду має приїхати сам владика оглядати його церкву.

      Злякався піп. А що, як дізнається владика, що він собаку коло церкви похоронив? Біда буде!

      Та й люди подейкують, що він святе місце осквернив.

      Піп думає, гадає, а далі й пригадав: недалеко від церкви живе такий собі Іван Нещасний. Метикуватий він на голову. От і пішов піп до нього за порадою.

      Увійшов у хату, поздоровкався. А Іван Нещасний тоді цапа годував. Розказав він йому свою біду-горе. Іван усміхнувся, а далі й каже:

      – Дайте торбу грошей, я поїду до владики, і все в порядку буде.

      Попа аж скривило від таких слів. Та що поробиш – владика страху нагнав. Заплакав піп кілька раз і віддав Іванові торбу грошей.

      Іван Нещасний налигав цапа за роги і пішов з ним у Київ.

      Відшукавши владику, Іван Нещасний прямо з цапом зайшов до преосвященного.

      – Що ти хотів, раб Божий? – гнівно запитав владика Івана, вглядівши, що з ним і цап стояв.

      – Прийшов, владико, – почав несміливо Іван, – щоб ось оцю тварину в попи посвятили.

      Владика аж спалахнув увесь; затупав ногами, заскрипів зубами.

      – Геть звідси! – крикнув не своїм голосом.

      Тоді Іван витяг з-за пазухи торбу грошей і показав владиці: дивіться, мовляв. Владика, вглядівши стільки грошей, аж голову в плечі втягнув.

      «Аби гроші, гріха не буде…» – подумав, а далі й каже:

      – І не подобає цапа в попи висвячувати, та що ж зробиш: грошей треба.

      Забрав владика гроші в Івана і висвятив цапа в попи, ще й документ дав.

      Привів Іван цапа-попа додому, надів йому хреста на шию і жде парафії.

      Через деякий час у село, про яке йде мова, приїхав той самий владика, що цапа в попи висвятив.

      Приїхав і того ж дня довідався, що піп коло церкви собаку похоронив. Розсердився, аж побілів увесь.

      Ззиває він тоді із сусідніх сіл попів, щоб суд вчинити над цим попом.

      З'їхались попи.

      Владика й рота розкрив, щоб винести страшний вирок над попом-безбожником, коли почув, як поблизу десь цап замекав.

      Глянув і ледве не впав.

      А то Іван Нещасний, почувши, що владика скликає всіх попів, і свого цапа-попа налигав за роги, документ у руки і до церкви.

      І коли вже Іван недалеко від церкви, владика і вглядів його.

      – Собаку теж Бог сотворив, – заспішив владика глухим голосом, – а тому гріха ніякого не буде, як її коло церкви похоронено!

      Після цих слів розпустив попів, сів на фаетон і був такий!

      Баба і гладущик молока

      Випросила собі баба гладущичок молока. Поставила молоко в запічку, а сама сіла коло нього, загнула ноги та й задумалась. «Коли б мені, Господоньку, теє молочко устоялося, то нароблю собі і сиру, і масла. Сир і масло продам та й куплю собі курку; курка яєць нанесе; підсиплю, курчата вигодую, продам та й куплю кабанця. Кабанець виросте, возьму за нього багацько грошей та й куплю конячку; конячку продам, куплю биченята. Запряжу я тії биченята до возика та й буду їхати на ярмарок; а як хто буде мене просити: «Бабко-серце, підвезіть!», то я ногою т-тур».

      Баба спересоння сунула ногою в гладущик; гладущик полетів з запічка на землю і розбився в куски, а молочко покотилося білою річкою по чорній землі.

      Батько й три сини

      Жив собі чоловік, а в його було три сини; найменший був дурний. От як умирав батько, та й сказав своїм синам, щоб вони кожні Різдвяні свята носили йому вечерю. Прийшла черга старшому братові нести вечерю; він узяв цеглину, води та й пішов. Приходить на могилу та й каже:

      – Тату, вставай, їж вечерю!

      Батько встав, погриз цеглини, напивсь води, спитавсь, од якого сина вечеря, та й поліз знову у могилу. Прийшла черга середульшому нести; він боїться та й став просить найменшого брата, щоб той за його поніс вечерю. Середульший брат дав найменшому цеглину й води, той і поніс. Прийшов на могилу та й каже:

      – Уставай, тату, вечерять!

      Батько встав, погриз цеглини, напився води, спитав, од якого сина вечеря, та й поліз знов у могилу. Надійшли треті Різдвяні свята; найменший брат узяв борщу, хліба та й поніс вечеряти батькові. Прийшов на могилу, покликав батька.

      Батько наївся та й спитав:

      – Од якого сина вечеря?

      – Од найменшого.

      Батько