Без козиря (збірник). Петро Панч

мусить захищати інтереси своїх членів?

      Пожмакане обличчя бухгалтера зморщилось:

      – Припустімо, що мусить.

      – Чому ж «припустімо», коли це так повинно бути?

      – На вашу думку. А справді трохи інакше. Щоб захищати інтереси робітників, треба сваритися з адміністрацією, а коли ми будемо сваритися з адміністрацією, нас розженуть, а коли нас розженуть, ми не зможемо тоді захищати інтереси своїх членів.

      Переконливіше бути не могло, і голова, переможно глянувши на наївних прохачів, плюхнувся на стілець.

      – Зрозуміли?

      – Так вас ще ж не розігнали, ну і захищайте! Робітника скривджено! – І Семен Сухий вилаявся.

      – А вам хочеться, щоб нас розігнали? Ви чули, що я вам сказав: щоб захищати, треба сваритися з адміністрацією…

      – А коли ми будемо сваритися, – в тон йому, надтріснутим голосом продовжив Семен Сухий, – тоді нас розженуть. Сволота ви, сволота! – враз вибухнув він гнівом, і біляве, забруднене сажею обличчя спалахнуло. – Розміняти вас треба, а не розігнати. Ходімо, Гордію!

      – Та чекай, як ходімо? З чоловіком треба уважно поговорити.

      – З оцим голомозим?

      Голова спілки, ніби підколотий шилом, завертівся на стільці:

      – Яке ти маєш право? Хочеш спровокувати, щоб нас розігнали? Минулося ваше…

      – Ходімо, Гордію! Найшли, справді, з ким говорити. У нього ж і вуха заячі, не те що душа. Меншовицька наволоч!

      Гордієві Байді не вірилося, що ґрунт так хутко утікає з-під його ніг. На спілку ж була вся надія. І він все ще намагався робити вигляд, що справу, безперечно, полагодить. Проте обурення його перейшло вже в неприємний, тоскний страх опинитися за ворітьми шахти, «стріляти» десь роботи в іншому місці.

      – Та я й до завідувача піду. Старий кадровик, жартуєш, чи що?

      Семен Сухий поспішав уже на роботу.

      – Аж там знайдеш управу! Йди, Гордію, краще додому.

      – Як додому? – Байда навіть зблід. Він ніяк не міг уявити, що більше вже йти нікуди, і знову запалився, як у ту хвилину, коли перед ним стояв технік Сивокіз. – Старого шахтаря скривдили – і щоб управи на них не було? Та я їм таке скажу, я…

      Семен Сухий роздратовано махнув рукою й поспішив до шахтної будівлі. Гордій Байда повернув знову до контори.

      Порепана доріжка, вичовгана чунями, почала горбитися під його ногами. Вони плуталися й спотикалися навіть на рівному. Семен Сухий, пішовши, ніби заніс з собою і його силу. За волохатими від пороху дверима контори сидів рожевощокий завідувач шахти. Байда пригадав його звичку розмовляти з шахтарями тільки двома фразами: «Ледарі!» і «Звільню!» – і перед самими дверима зупинився. Тіло його враз обважніло, плечі зігнулись.

      Його починав обступати чужий, ворожий світ. Він був на шахті вже стороннім тілом.

      Почуття гіркої образи підступило до горла. Байда, щоб звільнитися від нього, як від згаги, крутив головою:

      – Доки ж вони будуть знущатися?

      Похила постать Сухого віддалялася до шахти. Там були й інші його товариші. Вони зрозуміють, як його образили. І, ніби вилучений з табуна