Вода з каменю. Саксаул у пісках (збірник). Роман Іваничук

Читать онлайн.



Скачать книгу

і зник у притворі.

      – До ребе прийшов Вічний жид!

      Раввін зайшов не сам, він ніколи не розмовляв з віруючими наодинці, біля нього завжди стояв пахолок, який мав за обов'язок похитувати схвально головою під час проповіді раввіна і захоплено прицмокувати «це-це-це», – називався такий служка цецале.

      Раввін погладив бороду, підійшов до лахмітників, довго придивлявся, морщився, врешті запитав, хто з них Вічний жид.

      Агасфер підвів голову, мовив:

      – Я. Я не подав води Ісусові, коли він ніс хрест на Голгофу.

      – Вей мір! – охнув раввін і затулив долонями лице, він довго не віднімав долонь, щоб, крий Боже, ці люди не побачили в його очах глузливої посмішки, потім опустив руки і після хвилини розважливої задуми спитав:

      – То ти – Агасфер?

      – Агасфер, ребе, всі про це знають.

      – І ти пам'ятаєш того лжемесію, якого на п'ятнадцятому році правління кесаря Тиберія, коли ігемоном в Іудеї був Понтійський Пілат, а архієреями Анна і Каяфа, розіп'яли на Голгофі?

      Агасфер задумався, зиркнув на Арона, той підтакнув головою – не хотів розвіювати у старого його віри.

      – Так, я мав криницю під горою, а він просив води, та не подав я. А тепер караюся. Але чому, чому караюсь тільки я, коли всі такі? І спокійно живуть, і вмирають, а я ходжу, ходжу, ходжу, забувши свій рід і батьківські могили… Ребе, поможи мені знайти людину, яка все віддає іншим, а собі не бере нічого… Тоді я успокоюсь і помру…

      – Такого ти хочеш знайти? Вей мір, як можна знайти такого? Навіть птахи небесні… Але постій, між своїми ти не шукав?

      – Як він може між своїми знайти таку людину, коли вони не мають що віддати, – вставив Арон. – Ребе, порадь, що робити, коли нема що віддавати?

      – Шукайте – і знайдете, просіть – і дасться вам. Благословенний, в кого дорога чесна, хто в законі Господа ходить. Хто сіє із сльозами, той збере з піснями, – заговорив псалмами раввін, а цецале захоплено похитував головою, прицмокував, додаючи йому впевненості:

      – Це-це-це!

      – Але ж здобули беззаконники меча і натягнули лука свого, щоб повалити мізерного й бідного, – крізь сльози мовив Арон, згадавши Давидів псалом.

      Цецале захитав головою, але вмить спам'ятався, що ці слова вимовив не раввін. Ребе схилив голову, думав, що відказати, потім спитав Арона:

      – Чим ти займаєшся?

      – Я торгував тютюном…

      – І мав з того хосен?

      – Мав…

      – Це не той, Агасфере, якого ти шукаєш, – позирнув раввін на старого. – А ти що робиш? – звернувся до Курковського.

      – Я трупів вивожу з міста і дістаю за це овес і гроші, – понуро відказав візник і підкинув у руці гульдена.

      У цецале заблищали очі.

      – І згорять вони у вогні вічному, – глибокодумно мовив раввін. – Це теж не той, Агасфер, якого ти шукаєш.

      – Ребе, – підступив уперед Курковський, опускаючи на раввіна важкий погляд, – а той вічний вогонь насправді є?

      – Є. Геєнна огненна – так сказано в Писанії.

      – То чому