Вода з каменю. Саксаул у пісках (збірник). Роман Іваничук

шинкарка. Враз загримотіли двері, досередини увійшов чорновусий офіцер у погонах з золотими тороками, шапці-баранці, у шинелі, перехрещеній портупеями.

      Шинкарка, звісно, зраділа гостеві, але, видно, ще й знала його, хоч військова форма на ньому була чужинецька, – розпливлася в радісній усмішці.

      – Яка честь, яка честь, пане полковник!

      – С Новим годом, госпожа! – рикнув офіцер чужою, проте зрозумілою мовою і попрямував до шинквасу. – Водочки, пожалуйста!

      Ясьо, який давно замовк у кутку, затягнув смичком мелодію австрійського гімну «Gott, behalte, Gott, beschutze unser'n Kaiser, unser Land»[48], полковник шпурнув через зал Ясеві срібну монету і наказав грати «Боже, царя храни»; Ясьо не знав мелодії царського гімну, опустив смичок, монети з долівки не піднімав.

      Міхал з Йосипом якийсь час придивлялися до чужинецького офіцера, потім відвернулися, Сухоровський розгорнув листок.

      – «Відозва до росіян», – прочитав уголос. Глипнув на Йосипа, хмикнув.

      – Читай, читай…

      – «Польське патріотичне товариство, – читав Сухоровський, – організувало маніфестацію варшав'ян проти генералів, які капітулюють перед царем, відправило панахиду на честь страчених декабристів…»

      – От я і не знаю, хто такі декабристи, – перебив Йосип.

      – Почекай… «Микола І детронізований, сейм Королівства Польського проголошує повстання народним… Слава страченим декабристам! Пролита ними кров зігрівала холодні підземелля, в яких мучилися польські брати… Не проти російського народу піднімаємо зброю, ми ведемо війну з деспотизмом, який гнітить його і нас. За нашу і вашу свободу!»

      – Ну що, Міхале? – запитливо глянув Йосип в очі товаришеві. – Це до росіян заклик, так… Але й ми русини. Родаки… Може, вони і нас кличуть, адже кажуть: «За нашу і вашу свободу!»

      Сухоровський зняв циліндра, розгладив долонею волосся, гукнув до шинкарки:

      – Пуншу, гарячого!

      Довго дивився на Йосипа, в очах мінялися рішучість і вагання, потім мовив голосно:

      – Там, брацє, цікава справа розпочалася. Як ще і російські кріпаки візьмуться…

      Чужинецький офіцер весь час до них приглядався, а зачувши, що вони розмовляють по-українськи, взяв свій келих, тарілочку з закускою і підійшов до їхнього столика.

      – Дозвольте представитися, – сказав по-російськи, стукнувши закаблуками. – Царський резидент у Львові, полковник Брейндель! Чую, руські ви, то хочу випити з вами за царя і отечество. На погибель ляхам!

      Шинкарка принесла два бокали гарячого пуншу. Сухоровський узяв свій бокал в обидві долоні, щоб трохи охолодити, і не підводив голови. Йосип і зовсім не знав, як повестися, про що говорити з таким високим достойником.

      Врешті Міхал промовив, дивлячись у бокал:

      – Так, пане полковник, ми русини, та смерті полякам зовсім не бажаємо – вони ж такі люди, як і ми… А за російського царя не будемо пити. Він же повісив тих, що їх декабристами назвали, а вони – росіяни… Чому ж ви…

      Обличчя

48

Боже, збережи, Боже, захисти нашого цісаря, нашу країну (нім.).