Вода з каменю. Саксаул у пісках (збірник). Роман Іваничук

Читать онлайн.



Скачать книгу

без вітцівських могил?

      – Ідіть з Богом, – знетерпеливився раввін, йому стало досить цієї безглуздої розмови. – Бог сотворив добро і зло, і ми не в силі це змінити.

      Арон покрутив пейси і з докором глянув на раввіна:

      – Якщо Бог сотворив зло, то, значить, воно йому вигідне… Ребе, ребе, а ти – чи знаєш, що таке зло? Що ж ти скажеш, коли воно до тебе прийде?

      – Хто спить у жнива, той чоловік безпутний… У вогні очищається золото, Господь випробовує серця, – відказав раввін. – Ідіть з Богом.

      Цецале, прицмокуючи, підбіг до столика, на якому поруч із Святим Письмом стояла скарбонка, взяв її і підійшов до лахмітників. Ті здивовано переглянулися: якби в них були гроші, хіба вони прийшли б сюди? Але цецале стояв перед Курковським і не відступав: за науку треба раввіну платити.

      – Кодло гадюче, – проскрипів зубами пан Курковський, – як можете ви говорити про добро, будучи лихими? – І вкинув гульдена в скарбонку.

      На вулиці всі розійшлися в різні боки – йти на спільний обід уже не було з чим. Арон з Аронихою подалися до Босяцької хвіртки, вони були втішені, що пан Курковський поховає їх задурно; Ясьо щасливо посміхався – він радів, що гроші злого до злого й потрапили; Курковський сердито сопів і пропускав поміж пальці мідяки в лівій кишені; Агасфер зупинився, взяв за плечі Яся, пильно подивився на нього й сказав:

      – Утішай… Але ти не той, не той! – Він повернувся, помахав палицею і, йдучи в протилежний бік, вигукував:

      – Ну хто, хто дасть людям цілющої води й пам'ять їм поверне?!

      Курковський приплівся на Замарстинів надвечір. Він думав тільки про одне: як пробратися в бойню і загрітися біля теплої туші. Але бойня була замкнена, і візник утратив будь-яку надію дожити на такому морозі до ранку.

      Він подався до конюшні, а коли повертав за ріг, сахнувся: від стаєнних дверей ішли на нього дві темні тіні, й він подумав, що це конокради.

      – Пане Курковський, – прошепотіла одна тінь, – ми давно на вас чекаємо. Мене звати Август Бєльовський. Нас одинадцять чоловік, на санях вмістимося. Нам треба через Туринку до Белза. За десять ринських…

      – Мій Боже, десять ринських! – зойкнув Курковський, повіривши в цю мить, що той гульден був інклюзом[54] і повернувся до нього десятирицею.

      – Дамо дванадцять, – сказав Бєльовський, йому здалося, що візник незадоволений обіцяною платою. – Тільки швидко. І коли вас хтось буде питати, скажете, що везете панів на полювання.

      – Господи! Та я зараз… Я вже!

      Сани були миттю споряджені, шкапи запряжені, десять хлопців збилися у васагу, один лише велетень не вміщався, стояв на полоззях. Бєльовський перепитав нервово: «Шашкевич не прийшов?» – і наказав візникові рушати.

      Той новорічний вечір Маркіян провів на Збоїськах у помешканні Августа Бєльовського, правника четвертого року. З великого гурту академіків, які демонстрували на Ринку, на Збоїська пішло тільки десять чоловік і з ними два чужі: Міхал Сухоровський та коваль Йосип з Круп'ярської. Август назначив день переходу за кордон до повстанців на суботу.

      Маркіяна



<p>54</p>

Зачарована монета, яка завжди повертається до власника.