Кобзар. Тарас Шевченко

до речі.

      «Ну лиш іншу, старче божий!» —

      З возами на плечах

      Кричать йому гайдамаки.

      «Добре, хлопці, нате!

      Отак! отак! добре, хлопці!

      А нуте, хлоп'ята,

      Ушкваримо!»

      Земля гнеться.

      А вони з возами

      Так і ріжуть. Кобзар грає,

      Додає словами: «Он гоп таки так!

      Кличе Гандзю козак:

      «Ходи, Гандзю, пожартую,

      Ходи, Гандзю, поцілую;

      Ходім, Гандзю, до попа

      Богу помолиться;

      Нема жита ні снопа,

      Вари варениці».

      Оженився, зажурився —

      Нічого немає;

      У ряднині ростуть діти,

      А козак співає:

      «І по хаті ти-ни-ни,

      І по сінях ти-ни-ни,

      Вари, жінко, лини,

      Ти-ни-ни, ти-ни-ни!»

      «Добре! Добре! Ще раз! Ще раз!»

      Кричать гайдамаки.

      «Ой гоп того дива!

      Наварили ляхи пива,

      А ми будем шинкувать,

      Ляшків-панків частувать.

      Ляшків-панків почастуєм,

      З панянками пожартуєм.

      Ой гоп таки так!

      Кличе панну козак:

      «Панно, пташко моя!

      Панно, доле моя!

      Не соромся, дай рученьку,

      Ходім погуляймо;

      Нехай людям лихо сниться,

      А ми заспіваймо.

      А ми заспіваймо,

      А ми посідаймо,

      Панно, пташко моя,

      Панно, доле моя!»

      «Ще раз, ще раз!»

      «Якби таки або так, або сяк,

      Якби таки запорозький козак,

      Якби таки молодий, молодий,

      Хоч по хаті б поводив, поводив.

      Страх мені не хочеться

      З старим дідом морочиться.

      Якби таки…» «Цу-цу, скажені! схаменіться!

      Бач, розходилися! А ти,

      Стара собако, де б молиться,

      Верзеш тут погань. От чорти!»

      Кричить отаман. Опинились;

      Аж церков бачать. Дяк співа,

      Попи з кадилами, з кропилом;

      Громада – ніби нежива,

      Анітелень… Поміж возами

      Попи з кропилами пішли;

      За ними корогви несли,

      Як на Великдень над пасками.

      «Молітесь, братія, молітесь! —

      Так благочинний начина.

      Кругом святого Чигрина

      Сторожа стане з того світу,

      Не дасть святого розпинать.

      А ви Україну ховайте:

      Не дайте матері, не дайте

      В руках у ката пропадать.

      Од Конашевича і досі

      Пожар не гасне, люде мруть,

      Конають в тюрмах, голі, босі…

      Діти нехрещені ростуть,

      Козацькі діти; а дівчата!..

      Землі козацької краса

      У ляха в'яне, як перш мати,

      І непокритая коса

      Стидом січеться; карі очі

      В неволі гаснуть; розкувать

      Козак сестру свою не хоче,

      Сам не соромиться конать

      В ярмі у ляха… горе, горе!

      Молітесь, діти! страшний суд

      Ляхи в Україну несуть —

      І заридають чорні гори.

      Згадайте праведних гетьманів:

      Де їх могили? де лежить

      Останок