Гетьманський скарб. Юрій Мушкетик

Читать онлайн.
Название Гетьманський скарб
Автор произведения Юрій Мушкетик
Жанр Историческая литература
Серия Історія України в романах
Издательство Историческая литература
Год выпуска 2006
isbn 978-966-03-4324-8



Скачать книгу

ніби стягнув його з когось…

      Я зніяковів, густо почервонів.

      Біля гетьманського двору – довга конов'язь, до якої коней в'яжуть по чину: до кілець позолочених, срібних, мідних та залізних. Полковник прив'язав свого сірого, в яблуках, румака до кільця позолоченого, я – до мідного.

      На цій конов'язі й закінчувалася подібність мешкання Скоропадського до мешкань усіх інших, знаних на Вкраїні, гетьманів. Усі дотеперішні гетьмани – Дорошенко, Многогрішний, Самойлович, Мазепа – жили в палацах, у палатах, гетьманський двір Скоропадського дивував усіх, хто вперше його бачив.

      Стояв він біля церкви Миколи Чудотворця й був з усіх боків обгороджений високим парканом, ворота хоч і брусові, а також прості, з хвірткою. На подвір'ї – кілька критих ґонтом хат, в кожній по одній або по дві кімнати з підлогою дерев'яною або цегляною, а то й без підлоги, печі кахляні – білі, зелені або кольорові, при світлицях сіни рублені, в світлицях – столи липові, лави соснові, вікна червоні, скла врамловського, з віконницями. В одній із хат – канцелярія та вітальня, де гетьман приймає відвідувачів та гостей, у ній стіни оббиті сукном і піч полив'яна.

      Будинок гетьманші – окремо, й ще будинок для гостей – цілий хутір, в самому кінці двору – дві хати чорні, для челяді, й погріб дубовий з залізним шандалом на ланцюзі, і пекарня, й льодовня, і довга-предовга комора, і колодязь під дашком з колесом, обкованим залізом. А ще далі, за тином – хліви й конюшні, там стояли ридвани ковані, біля них походжали кучери в синіх жупанах. Біля кожного будинку – нужник з дощок, критий дранкою, від гетьманової та гетьманшиної світлиць до нужників вели криті переходи. Потім мені пояснили, що будівлі дерев'яні, бо місця тут низинні, холодні, а гетьман хворіє на застудні хвороби, любить тепло та сільський затишок. Справді, на подвір'ї можна було знайти чимало затишних куточків, скрізь по двору росли чепурні яблуньки або обстрижені в кружок невеликі липи й надили очі квітники: які тільки квіти ні буяли на тих грядках, у які химери ні спліталися, гетьманша любила водити поміж грядок гостей, розказувала й пишалася, прикладаючи до губів рожеву шовкову хусточку. Гетьман, огрядний, довговидий, старий, лисий на півголови, не любив суєти, поспіху, не любив, коли до нього йшли зі справами, він любив смачні узвари та тиху бесіду про дива світу, любив посидіти за широким столом у світлиці, з якої вигнано мух і віконниці трохи причинені. Лиха й напасті рідного краю боліли йому, але він вельми боявся підступів, доносів, на це подвір'я було нелегко потрапити.

      Я розглядав усі ці будівлі, неначе збирався купити якусь із них. Цікавість – то головна сутність мого єства, через неї часто вскакую в халепи, з яких вибираюся осоромлений, з пом'ятою душею. Я – самітник, моя душа здебільшого оповита смутком, і крізь той смуток вона дивиться на світ. Тяжко пережив смерть матері, так тяжко, що по тому світ мовби одмінився для мене. Мати помирала двічі й обидва рази кликала мене до смертного ложа, її передсмертне веління виконували. Перший раз я приїхав, і матері полегшало, вернувся в Академію, а за місяць мене знову покликано. Я вперше