Відрубність Галичини. Іван Франко

думку будувати історичну Польщу на непольських землях, а стануть, так само як і ми, на становищі Польщі чисто етнографічної. Правда, ми знаємо добре, що, відрубне взявши, і наші і польські сили будуть доволі слабі, але знов і то певна річ, що сила поляків ніколи не буде уґрунтована притиском і винародовленням других народностей, особливо в теперішніх часах, коли почуття народної самостійності і повної рівноти починає будитися во всіх і найменших народах: не тільки в русинах, українцях, але і в білорусах, литовцях, естах і др. Стерти з лиця землі всі ті народності в наших часах, зробити з них всіх поляків – до сього польські сили замалі, і всі спроби винародовлювання, яких вони тепер хапаються, виходять дуже нужденним і – скажемо прямо – дуже нерозумним і не політичним дражненням саме тих елементів, котрих розвій, і свобода, і приязнь для цілої будучності польського племені є безмінно важними.

      Бо коли раз станути полякам одверто на етнографічнім польськім становищі і зректися узурпованої і на нічім реальнім не основаної гегемонії над всіми непольськими народами, то першим ділом їм прийдеться признати, що польського народу є не як вони досі твердять, а ледве 8 мільйонів, і що він, відтятий з всіх сторін від моря, розселений серед отвертої, малоплідної і досить убогої країни, з природи своєї засуджений на слабість і економічну, і політичну. А маючи се на увазі, розумні і тверезо в будучність глядячі поляки будуть мусити старатися позискати прихильність сусідніх племен, а головно племені русько-українського, заселяючого найбагатші в полуднево-східній Європі, а до того к морю і великим рікам прилягаючі землі. Є се до безперечності певна річ, що відірвана від нашої Русі Польща ніколи не може здвигнутися, але скорше чи пізніше станеться вся німецькою здобиччю. Але ж не менше певна річ і те, що силою придавити нашу Русь, винародовити її Польща також не зможе. Єдину поруку ліпшої будучності обох народів ми бачимо тільки в їх федеральнім зв’язку між собою і з другими сусідами, в зв’язку, основанім на якнайповнішій рівноправності і автономії кожного окремого народу, де б другий народ ніколи не мав права вмішуватися в домашні справи сусіда або держати над ним яку-небудь опіку.

      Звісна річ, що натепер нам ще далеко до осущення таких ідеалів, і може бути, що декому навіть злишньою видасться наша розмова про такі діла в газеті, посвяченій справам «реальної політики». Але ми надіємся, що кожний так мислячий змінить свою мисль, коли розважить ось що:

      Реальною політикою ми називаємо таку політику, котра, спираючись на докладних студіях минувшості і теперішності, може дати нам якнайясніші і найдальші вказівки взглядом нашого будучого поступування. Без далекоідучих і ясних провідних ідей нема нині ані писателя, ані тим менше доброго політика, – а таких провідних ідей у першій-ліпшій хвилі на дорозі не знайдеш, – вони мусять бути витворені життям, викормлені сердечною кров’ю народу, вони є його найдорожчою і найсвятішою скарбницею. Хоч і як далеко в памороці