Відрубність Галичини. Іван Франко

      7

      Обмеження підлеглого стану (нім.).

      8

      Чи смію я бути таким вільним, щоб бути вільним? (Нім.)

      9

      Всіма правдами й неправдами (лат.).

      10

      Як дивилися на нього селяни в Станіславові, характеризує добре коломийка, уложена в усякім разі перед 1838 роком кимсь із інтелігентних русинів, хоча в дусі народної пісні, і надрукована проф. Грушевським в «Записках», т. XVI, Miscellanea, стор. 5—6. Читаємо в ній між іншим:

      Тепер у нас в Станіславі добре хлопом бути:

      Аби з хлопа шкіру дерли, того уж не чути.

      Всі патенти для підданих по домінях гнили,

      Прийшов тому тут Мільбахер – всі ся їх учили.

      Атамана ся не бою – що ми той котюга!

      Та я собі нині ґазда, а піп двірський слуга.

      А окомон що ми зробит? Не сміє карати.

      Як я піду до старости, буде він ся мати,

      Зараз скаже комісарам протокул писати,

      А візум і репертум від Захира дати.

      Потім пана вокомона замкнут на ратушу,

      Аби тамки ся научив, що й я маю душу.

      Далі вірша називає Мільбахера «хлопським татом», передаючи й тут дійсне прозвище, яким селяни величали того незвичайного чоловіка.

      11

      Буковинські дідичі, розуміється, раді були вважати Мільбахера не лише злим чоловіком, але й круглим дурнем. Дивно, одначе, що й проф. Кайндль потроху прихиляється до того погляду, твердячи, що Мільбахерів обіжник був виданий «можливо також, принаймні частково, із-за незнання справи». Се погляд зовсім хибний. Мільбахер дуже основно познайомився з фактичним станом буковинського селянства і його правними основами. Се ми надіємось доказати, публікуючи меморіал, уложений Мільбахеровим підвладним, тоді губерніальним концептовим практикантом Остерманом для оправдання Мільбахерового циркуляра з 29 червня 1838 р.

      12

      Ueber den Ursprung und die Entwickelung des Unterthans-verhältnisses in der Bukоwina, eine Denkschrift. Czernowitz, 1848. стор. 43—45.

      13

      Кримінально покараний на тяжку в’язницю і 50 київ (польськ.).

      14

      «Навпаки… з Русько-Кимполунзького округу вибрали Лук’яна Кобилицю, який не хто інший, як простий селянин, котрий наважився в 1843 р. мешканців цього самого села і панських наглядачів напастувати, забивав їм роти, розпинав, прив’язував до дерев, обливав їх киплячою смолою, за це його було кримінально покарано на тяжку в’язницю і 50 київ. Таку людину вибрали до Сейму! Що ж може вийти зі звільненого злочинця?» (Польськ.)

      15

      Такі подання роблено і вношено в значній часті з ініціативи послів. На се, крім інших доказів, маємо також лист Кобилиці, писаний не ним самим, ще й німецькою мовою, але за його диктатом із Відня дня 2 серпня 1848 р. до священика в Плоскій з порученням, «аби він скликав депутатів (себто громадських пленіпотентів) із Путилівщини і їх запитався, чи хочуть вони, щоб ґрунти, належні до нашого околу, забрані нам від дідичів назад, нам віддано. Скоро депутати бажають собі того – а Іван Пуреш має прецінь письма, – то нехай зроблять просьбу до ради державної, в котрій, окрім дідичів,