Зачарована Десна (збірник). Олександр Довженко

Бульба —1

      7. Зачарована Десна —2,5

      8. Надія —4

      9. Тризна —1,5

      10. Невольник —1

      16

      2. П'єси:

      1. Міра життя —4

      2. Народ безсмертний —4

      8

      3. Сценарії:

      1. Щорс —4

      2. Україна палає —4

      8

      4. Статті:

      1. Україна в огні —1

      2. Лист до ворога —0,5

      3. Лист до льотчика —0,5

      4. Радянські лицарі —0,3

      5. Слава братам —0,5

      6. Про жінку —0,5

      7. Пісня —0,2

      8. Сильнее смерти —З

      9. Велике товариство —6,5

      Я глибоко переконаний, що німці одружуються з нашими дівчатами згідно таємного наказу: убити ворожих солдат і забрати в подружжя ворожих жінок. Вони уважні кавалери, і так небагато треба, щоб купити жіноче серце, що виросло серед грубості і байдужості до своєї жіночої статі. А найстрашніше – що дівчата не знають, що, виходячи заміж за німця, вони зраджують Батьківщину. Їх не учили Батьківщині – їх учили класовій ворожнечі і боротьбі, їх не учили історії. Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців.

      …Народу одпущено страждань такою мірою, такою новою небаченою мірою, про яку навіть і не підозрівало людство.

      Народ український загине в цій війні, товариші патетики. Не озлоблених темних жорстоких молодців треба посилати б за військом у трибуналах, а цілителів духовних ран і каліцтв, чутливих і розумних, що знають ціну крихотці добра в лиху годину. Народ наш загибає… Гине… Велика тризна.

      Не зостанеться навіть могил; нікому великі насипати – малі душі.

      Не зостанеться його споруд архітектурних – їх майже знищено уже давно, а зараз і до краю. Ні малярства, ні письма. Бо й музеї розбито чи розкрадено мерзотниками і з'їдено шашелем, що точив душу народну століття.

      26/V 1942

      Нема героїв

      Творять великі смертні діла на полі брані, великі бойові подвиги, великі небачені геройські великості, а рік уже минув, і вмерли всі маленькими, маленькими і діють ще живі, щоб не вийшло часом перебору. Що й говорити, скупенька наша мачуха історія. І непривітненька.

      26/V 1942

      Німці вибирають кращих дівчат. Кращих, розумніших, привітніших. Не горбатих же й не репаних. Сотні тисяч кращих продовжувательок нашого роду зникне з нашої землі і загине спаскуджене, забите, заслане в безповоротну даль. Буде лунати українська пісня недолі по всіх горах, по долинах, по всіх суворих і непривітних Українах.

      Друга записна книжка

      «Іди своею дорогою»

      26/V [19]42

      Тринадцятого січня сорок другого року в тридцятиградусний мороз – у Києві на Подолі було оце і ніколи не вернеться – вели по вулиці з тюрми роздягнених, в одних трусах, і босих, у кайданах сто чоловік матросів на розстріл через увесь Київ. Ішли, бряжчали кайданами невольники на рідній землі. Народ дививсь і завмирав од страху. А німоті того тільки й треба. Ведуть собі та на бранців хижо поглядають.

      На грудях автомати, а в грудях вовчі душі.

      Не витримали люде. З ризиком для нещасного, злиденного життя знімали з себе манатки і кидали засудженим на плечі.

      – Не треба, дійдем так. А ви собі гуляйте.