Зачарована Десна (збірник). Олександр Довженко

або коровами, або, що типово, запрягаються самі. Двоє тягнуть, чи троє, плуга, четвертий править і поганяє. Можна написати вражаючий діалог.

      При відході – художника проводжало все село. І Заметатосін виніс сало, і дві буханки хліба, і крашанку.

      – Хлопці, приходьте, тільки в іншій формі.

      – Хіба я не знаю, що коли тут осядуть після війни німецькі завойовники, вони мене викинуть як ганчірку. Але я знаю, що коли прийдуть наші, мене теж знищать…

      Розмова нашого полоненого українця солдата з солдатом словаком.

      – Ось тепер нас поженуть німці на Англію.

      – Отакий і в мене був настрій, друже, коли німці зайняли мою країну словацьку.

      31/V [19]42

      Ми раби. Ми тепер загинули. Загинула вся Україна (нрзб).

      Опіум для народу – самогон. Заливають горе і, як це не дивно, карти. Грають в дурачка, в очко – аби забутись. А в церкву не ходять. Діти загинули, а війна програна. Ми живемо, як скоти…

      У школах заборонений Гоголь. Писав по-російськи. Нема вже Пушкіна і всіх російських класиків. Б'ють різками. На Правобережжі Закон Божий. Крім Полтавщини.

      Трагедія півтисячоліття. Драгуни польських панів – українці. Зараз повторюється історія.

      – І їжа мені не йде. Не знаю, я мов загублений.

      Все пояснюють. Забирають у нього корову.

      – Ну що ж? Це не наш брат. Він прийшов брать, а не давать. Раз уже він завойовник, значить, його право.

      Страшенні діла роблять на Україні. Страшенні діла. Уже знищено багато мільйонів людей, а скільки вимре од голоду, од снарядів, од бомб і розстрілів, одному Богу відомо.

      Лавру Печерську зірвано мінами. «Зачем она?» Будуть мстить українському народу слідчі з трибуналів, будуть мстить всьому народу. Уже мстять.

      1/VI[19]42

      Поговорив сьогодні з Крижанівським, політав думками понад бідною Україною, і так мені стало сумно, так тужно, що й сказати собі не можу. «Ми загинули, пропали ми», – оці слова тисяч наших бідних батьків і братів, що вже загинули чи загибають, лунають у моїй душі, мов похоронний дзвін.

      А понад всім цим думки – що не тільки нікому нічого не буде прощено, а (нрзб) скільки нещасних, обездолених мучеників чи темних недоумків, спантеличених повним провалом початку війни, скільки їх, битих, палених, стріляних, зневажених, буде бито, зневажено, карано по недорозвиненості людських відношень, і злу, і поганому нашому бездушному вихованню.

      Сьогодні знову ночував у с Лавах. Удень налетіла дев'ятка бомбардувальників і погромила трохи Валуйки. Дві пожежі – до неба. Уночі почалося знову. Кидали освітлювальні апарати на парашутах. І бомбили. Сильно діяла наша зенітна артилерія. З Лав ця картина видна була вся до двох годин ночі. А ніч була 31-V така тиха, тепла, місячна, зоряна, що краще й нема нічого в світі.

      Що робиться в нашому прекрасному світі? Що заподіяли світу бездарні німці? Недарма я завжди почував до них антипатію, як до духовних злиднів.

      1/VI [19]42

      Діалог.

      – Дозвольте. Адже я хоча й дуже молода ще, але проте я – женщина.

      – Я бачу. Мало того, що ви молода жінка,