Зачарована Десна (збірник). Олександр Довженко

чорт вашу душу бери… Куди ти хитаєш, човна не бачив, воїн?

      Ми розмістилися в човні мовчки.

      – У тебе готово, Платоне?

      – Можна.

      – А хмар наперло… Ач, що робиться, Страшний Суд, чи що, починається, – подивився дід Савка на небо і поплював у долоні. Потім він узяв весло і сильним рухом одштовхнувся од берега.

      Учора раннім-рано на зорі почався наш великий наступ. Щасти ж їм Боже, нашим дорогим бійцям.

      Випадок. Узнав про наступ уже ввечері. Полковий комісар не сказав мені про нього вдень. Не належить мені про такі речі знати. О дружба… О кар'єра!..

      Тісно на Україні. Більш як для двох ніколи місця не вистачало.

      13/V 1942

      Недавно була розмова з П. К. про поетів і письменників. Про страждання.

      – Мені нема діла до їх страждань. Це їхня приватна справа.

      – Вони страждають не з приватних причин, а від народного горя.

      – А… А жити вкупі не дозволю.

      І розселив.

      14/V 1942

      Був у шпиталі у начПУРа П.-З. Галаджева. Читав йому «Відступника» і «Перед боєм». Видно, йому дуже сподобалось. Він попросив мене не кидати думки про «Незабутнє». Сьогодні ж почну «Незабутнє». У «Відступнику» викинув прізвище відступника Пілішко (реальне). Вийшло краще. Крім того, дуже не хотілося українське прізвище фіксувати в такому жахливому плані. Страждає і так український народ більш від усіх. А зрадники є скрізь, і кому буде радість од дурного Пілішка?

      15/V 1942

      Учора перед оформленням наказу про прийняття мене до армії спитав мене Браун, чи не член я Верховної Ради. Я одповів, звичайно, що ні. І подумав собі, уже на це запитання, що я чую його сотий раз: все-таки краще, щоб люди думали – і чому пак він не член Верховної Ради, ніж коли б говорили один одному – і нащо було таке дерьмо вибирати до Верховної Ради.

      15/V

      …Сьогодні написав три сторінки «Незабутнього», і так легко на душі.

      15/V

      Самий сильний звір у лісі не тигр, а тхір. Він смердить.

      15/V 1942

      – Я полковий комісар! Я вам наказую! – кричав у штабній редакції один поет на другого.

      Перейшли казахи з боєм на українську землю. По команді командира стали на коліна. «Здрастуй, братська земле, ми прийшли звільнити тебе, пролити за тебе кров, сестро наша. Прийми наш бойовий привіт і любов. Встать! Вперед!»…

      18/V

      Двоє дивляться вниз. Один бачить калюжу, другий зорі. Що кому.

      – Чому ви не вступаєте до партії?

      – Не можу. У мене є душевний із'ян.

      – Себто?

      – Я не можу зберігати партійну таємницю. І не то що партійну. Ніяку. Варто мені взнати про щось, що зветься таємницею, як мене зразу ж почина розпирати. Через півгодини я вже хворий, а через годину я, щоб не вмерти, шукаю людину і шепчу їй таємницю на вухо по секрету, заклинаючи нікому не говорити. Потім ще і ще. Аж поки не переконаюся, що таємниці нема. Он який я…

      19/V

      Гарматна обслуга. Знищили двадцать вісім ворожих танків. На двадцять дев'ятому