Зачарована Десна (збірник). Олександр Довженко

ненависті і бездонної вічної брехні, якою оплутані ми.

      Бійці і лейтенанти орють на фронті, оборюють зенітні гармати. Цю землю можна їсти, а вмерти за неї – хоч зараз.

      Співають уночі українських пісень. Таке життя, такі люди, такі урочисті настрої, що тільки на війні.

      Коні в хатах. Цілий корпус. Хлопчаки зійшлися і розмовляють, хвастають, у кого в хаті кращі коні. Які коні розумні, що вони їдять, що люблять, як їх зовуть.

      5/V 1942

      – Ну, как нравится на фронте?

      – А ми українським братам помагаєм, – відповів вірменин-боєць.

      Таджики привезли подарунки. «Помагаєм українським братам».

      Там, на фронті, справжнє братство народів-бійців. Всі народи, всі нації – всі рівні, у всіх однакова любов до Батьківщини, до дітей…

      Тут залицяються до жінки, що носить воду. Тут плачуть, коли штаб іде далі.

      В кілометрі од фронту орють, завидують один одному.

      – Глибше!

      – Що, не важко?

      – Чого важко? Цю землю можна їсти.

      Бійці і командири сіють, сіють! Орють і сіють! Я дивлюсь на це і плачу од радості.

      Написати новелу про хлопчиків, що у них у хатах стоять коні.

      Розмова, у кого кращі коні. Потім про трофеї – у кого що є (у кожного збірка речей, здобутих від убитих німців).

      Про хлопчиків не простих, а хитрющих розвідників, надзвичайно спостережливих і розумних.

      – А у нас ще стоїть собако-міна… – ударив напослідок один хлопчик другого.

      – Яка собака?

      – Протитанкова собака.

      Тут пішов довгий дитячий диспут.

      У хлопчиків мусить бути досконала військово-технічна термінологія.

      6/V 1942

      Наказ здати зброю під страхом розстрілу. І от до командира приходить жінка і просить роззброїти її хлопця. У хлопця – арсенал трофеїв. Він крав зброю.

      – Ви знаєте, що він раз накоїв? Застрелив офіцера.

      – Брешете.

      – От щоб я пропала! Щоб я перелякалася… і т. д.

      – Потім він убив ще двох фашистів, тільки матері не признався, бо за офіцера я йому таки добре побила с… попругою.

      Може, він убив першого фашиста за вбивство, за повішення батька, чи брата, чи дядька.

      Як командир послав бійця роззброювати хлопця. Боєць був хоробрий і мав непогані діла з німцями, але хлопця взяти не міг. Довелося кликати підмогу і брати хитрощами. Коли його схопили, він плакав і кусався. Він боявся, що його розстріляють, і вирішив дорого продати своє життя.

      Ще краще: пішла мати і вхопила його. Потім уже бійці.

      – Кажи, будеш стріляти?

      – Буду.

      Або:

      – Тарас, іди подивись, он у хату коней привели. Он подивись, які гарні коні.

      – Бре.

      Деталь: бомбардування «мессершмітів». Тарас кричить: «Не стійте там, ховайтесь у щілину». І т. д. Словом, Тараса приводять до командира два бійці, не приводять, а приносять на руках, обоє втомлені і пітні, така велика сила пристрасті одоліла Тараса. Він вертівся, як в'юн, і захищався,