Зачарована Десна (збірник). Олександр Довженко

молодість?» В очах дівочих був невимовний сум і невловиме, невимовне передбачення, передчуття недолі. Недоля простягла свою тінь на землю нашу, на нарід наш.

      Ми йшли на схід.

      Ми не йшли на схід.

      Ми кидали свою зброю і крадькома йшли до своїх хат. Ми ставали дезертирами, ще на більше горе матері нашої. Нас проклинали люде через тиждень, і ми самі себе кляли і плакали, коли ворог прийшов у наше село. Тоді ми спалили свої хати з жінками і дітками і тікали в ліси, оглядаючись на своє страшне пожарище. Прощайте. Є Бог – плюньте йому у всевидяще око. Нема Бога – простіть нас. Загинемо й ми у боротьбі зі зброєю в руках. Не загинемо – будуть у нас другі жінки і другі діти. Та вже ніколи не забудемо ми вас. За вашу муку і за їх нещастя… огонь по німцях! Партизани.

      Дівчата – краса землі нашої. З невимовним сумом дивилися вони нам услід. Білі обличчя їхні і білі губи сухі, як у ангелів-архистратигів. Завмирали серця дівочі у німій тузі, і світ плив у їх очах од передчуття наруги, ґвалтувань, сорому і ненависних передчувань вагітності од ворогів.

      Одбивали ми у німців наші села. Напівспалені, поруйновані, засмічені, зганьблені, поругані. Вилізали нам назустріч наші люде. Вилізали ті, кого німці не встигли чи не змогли забрати з собою. Люде не радувалися своєму звільненню, їм нічим було радуватися. Не було сили. Вони дивилися на нас бліді, змучені, і на людському чолі лежало тавро чогось такого, що не можна висловити ніякими словами – тавро ганьби, знущань, морального розкладу. Це були бідні, зґвалтовані й опоганені, спустілі людські душі. Такими вони вже і вмруть. Горе, горе, чому ти так полюбило народ мій многостраждальний? Чого влізло ти в нашу історію, як гадина в серце, і не вигнать тебе, не заклясти?

      15/ІП [19]42

      Ворошиловград, вагон

      Самогубства німців. Повторити декілька разів.

      Німці в хаті чи у клуні стріляють з гармати. Вривається танк і нищить все, що було в клуні.

      Скарга німецького офіцера-інваліда на відсутність пошани до нього з боку німецької молоді.

      – А за що шанувати скотину і бандита? (Фейлетон Заславського).

      Оповідання Косарика про бабусю, що в неї був шпиталь.

      – Я щоранку оце заходжу в клуню, перевертаю мертвих, дивлюся, чи немає, мо', знайомого.

      – Не страшно?

      – Ні. То колись було мертвих страшно. Тепер мертві люде не страшні. Тепер живі страшні. Якась і війна не та, що раніше… Раніше царі билися за землю, а зараз б'ються не за землю, а за класовість. Тому й такі жорстокі.

      Показати, крім жратви, ще й різні способи німих розмов:

      1) Німець кудкудакає куркою і грає курку.

      Баба: – Не знаю, що це таке. – Баба глузує.

      2) Німець хоче сала. Він зображує свиню. Довго, на всі лади. Баба прикидається, що не знає. Тоді він починає її бити і знов хрюкає.

      3) Третій хоче меду – гуде бджолою.

      Ці сцени було б дуже добре розіграти з Оленою Нечитайловою.

      Від удару на близькій дистанції т. Кольчака німецький танк підлетів угору і репнув, як шкаралупа.

      Німці