Зачарована Десна (збірник). Олександр Довженко

німців били жінки, і наші конвоїри нічого не могли вдіяти. Спроба захистити ні до чого не привела. Жінки були злі і страшні. Це була сама ненависть.

      Полонені, яких били жінки і діти на пожарищі, мовчали. Вони знали, що давно вже заслужили всякої кари, не те що бійки.

      – …Я тільки зольдат…

      – От за це ми тебе і розстріляємо. Нам не потрібні солдати. Нам потрібні люди. Досить солдатів.

      Чим більше німці боялися населення, тим більш вони його нищили.

      Трагічний пафос відступу і жертв. Скот. Хліб. Нищення. Філософія нищення. Самогубство заводів-гігантів. Дніпрельстан. Вибух. Просьба будівника-директора не рвать.

      Телефонна відповідь т. Сталіна.

      Не забути про лавину втікачів-«поляків».

      Мати вбила чи видала партизанам свого сина-гетьманця, що прийшов був з німцями до села, так нікому й не сказавши, що то був її син. Сором переміг материнське горе.

      У селі одкрили церкву. Піп у церкві. Служба. Людей нема. Поява німців і т. ін.

      Німці прикрили свій ганебний наступ нашим населенням. Діди, жінки, діти. Їх гнали німці перед собою. Примовкали наші кулемети. Тоді у страшній тиші чути було слова, голоси жінок:

      – Стріляйте по нас, не жалійте, стріляйте, товариші! Рятуйте себе і Україну нашу – скривавлену Матір.

      Баби почали бити полонених. Їх не можна було оборонити. Розмова баб при цьому.

      Командири – вчені.

      Дід різав ботвину, не звертаючи уваги на шалений артилерійський обстріл і бомбардування.

      – Ану їх! Багато їх тут стріляє, а смерть одна. Та й ніколи мені. Роботи багато.

      Німці наказали одкрити церкви. За відсутністю приміщень церкви одкриті в школах.

      В школах вчать німецької мови і Закону Божому.

      – Діти, я вам мушу сказати, що Бог є, – сказав учитель і заплакав.

      – А раніше ж ви казали, що нема.

      Селяне одразу впізнають конспіраторів, але прикидаються, що не взнають.

      Був настрій вичікувальний. Зараз всі селяне проти німців.

      Дезертир:

      – Так, був проти. А зараз оце хату, жінку, дітей спалю – і в ліс.

      Гості на Різдво. Розмова дезертирів.

      Голод. Гине Харків. Населення тікає од голоду.

      Нелюдські умови життя військовополонених. У яму їм кидають дохлу коняку. Вони розривають її зубами на шматки.

      Повішені падають з петель і розбиваються, як мармурові статуї.

      Показали паліїв, що палять українські села.

      І розстрілюють людей.

      Дід Біличенко, що під час бою розстріляв багато німців, і вмер ще Левко Цар.

      – Що дивізія? Дивізія – це на раз пообідать.

      У Чернігові божевільні на вулиці під час обстрілу – і регочуть. Один грає на роялі на пожарищі. Розлетівся будинок. Чудом лишився рояль. Сидить божевільний і грає щось веселе: «І шумить, і гуде, дрібен дощик іде», – приспівує і регоче.

      – І сміх, і гріх.

      – Ну й смійтеся. А я зроду не сміявся і сміятися не збираюсь. І не співав. Зараз треба соціалізм будувати,