Мисливські усмішки (збірник). Остап Вишня

затратити мало не десять років. Виходить, що середню освіту я дістав уже тоді, коли мені підкочувалося під тридцять літ.

      Виступаючи перед нашою радянською молоддю, я завжди говорю, що як їй, мовляв, тепер «дуже трудно»: у неї тепер і семилітки, і десятилітки, і технікуми, і університети, і інститути, і заочні вищі учбові заклади, і академії… Не знаєш, за що вхопитися…

      Тепер тобі стукнуло двадцять три, – ти вже або інженер, або лікар, або педагог, або біолог, або геолог, або, або, або та ще раз або…

      А нам було «значно легше»: закінчив дві, три, а найбільше чотири зими освіти, хапайся за батіжок і – «цабе, рябе, тр-р-р-р!». І то не на свої воли, а на куркульські, або на поміщицькі!

      Книжки читати я любив змалку, все думалося та гадалося, що то за люди такі є на світі, що вміють вірша скласти, чи книжку написати, але про те, щоб самому щось таке скласти, про це мріялося…

      Фельдшерувати мені пощастило з одним дуже освіченим лікарем, який кохався в літературі, сам писав, чудесно знав українську мову, був знайомий з Лесею Українкою.

      Ну, по службі ото іноді напишеш якогось там чи акта, чи щось інше, даєш йому на підпис, він читає…

      Якось він мене запитав:

      – А ви ніколи не пробували в газети писати?

      – Ні, ніколи.

      – А ви спробуйте!

      Я спробував. Написав невеличкого дописа (не пам’ятаю вже про що!), поніс до редакції, де мого дописа і викинули в кошик.

      Залишив я думку про працю в газеті.

      Українською мовою я говорив з дитинства. Вчився в російській школі, бо, як ви знаєте, за царя українських шкіл на Україні не було зовсім.

      Як ми, українські селянські діти, говорили й писали, закінчивши дві-три зими сільської школи або пройшовши солдатську царську муштру?

      Хтось колись про нашу говірку сказав дуже дотепно:

      – Ни по-русски, ни по-малорусски, а так – мало по-русски!

      Лікар, з яким я працював, розкрив передо мною красу української мови і багато мені допоміг в її вивченні.

      Книжки, розуміється, я читав і російські, і українські. І багато читав.

      1919 року були спроби виступів моїх у газетах, але постійна праця в газетах почалася 1921 року в Харкові, в редакції газети «Вісті ВУЦВК».

      3

      Мову українську, вже й літературну, я, як на той час, знав пристойно.

      Прийшов я в Харкові до редакції газети «Вісті ВУЦВК» та й кажу:

      – Чи нема у вас якоїсь роботи?

      – А що ви вмієте?

      – Знаю українську мову!

      – О! Нам такі люди потрібні!

      Треба вам знати, що тоді знавців української мови було обмаль. Декотрі з тих, що знали, перепетлюрилися, молодь іще не попідростала…

      За найкращого знавця української мови в редакції «Вістей», крім редактора, вважалася зав. інформвідділом (така була посада) Оксана X.

      До неї було мене й направлено.

      «Іспита» я склав блискуче і того ж дня ввечері вже працював як перекладач.

      Почалася моя газетярська робота.

      Було це, я ж кажу, 1921 року! У квітні.

      А