Гравець 1: що з нами станеться. Дуглас Коупленд

Вінніпега. Ти не відповів на моє питання.

      – Гаразд, раз питаєте, відповідаю. Я здогадався, що ви приїхали на Інтернет-побачення, бо елегантно влаштувалися на барному стільці, а дівчиною в пошуках чоловіка вас не назвеш. Такі жіночки ніколи не сидять за столиками, бо там здаються сумними та пригніченими, тільки на барному стільці – особливо, якщо мають такі гарні ніжки, як у вас, хочу додати,– ніби звертаються до нових відвідувачів: «Агов, познайомимось?» А ще у вас дуже маленька сумочка, що означає, ви навряд чи зупинились у цьому чи іншому готелі.

      Жінка цікавиться:

      – І чим закінчуються такі побачення?

      – Або всім, або нічим. Середини немає. Або між вами проскакує іскра, ви йдете звідси, піднімаєтесь у номер, або хвилин сорок п’ять ніяково розпиваєте пляшку суму, а тоді той, хто лишається, замовляє ще кілька чарок, а інший летить додому.

      – Сподіваюся, пляшка суму на мене не чекатиме.

      Рік обводить поглядом кімнату: сірі тканини, недоладні меблі. Очі зупиняються на неймовірно привабливій молодій жінці,– дев’ятнадцять? – яка сидить за столиком навпроти барної стійки, нашвидкуруч перетвореним на найнезручнішу Інтернет-кабінку у світі. За перегородкою лежить подовжувач, примотаний скотчем до прадавнього північнокорейського монітора, поруч із яким стоїть процесор, усе це затіняє запорошений фікус. Комп’ютер красуні видав звук, який можна почути тільки біля ігрових автоматів у казино: «дзінь-дзінь-дзінь». Та не встиг почати, як замовкнув.

      – Повторити імбирний ель? – гукає Рік.

      Дівчина підводить на нього байдужий погляд.

      – Ні. Я добре гідратована.

      Жінка піднімає брови:

      – Ні, я добре гідратована?

      – Дивна вона, ця міс Імбирний Ель. Ніби байдужа, та не зовсім. Ніби їй чогось бракує.

      – Відшила тебе?

      – Для мене вона замолода, красно дякую. І вона не з тих, до кого можна так просто підкотити.

      – Занадто чиста для цього світу?

      – Я вас прошу! Така красуня в цьому барі – це виклик законам фізики.

      – Дякую, що дозволив відчути себе привабливою.

      – Ви знаєте, про що я.

      Вона кивнула. Вони з Ріком перевели погляд на єдиного іншого відвідувача – психа на вигляд, який колись, певне, грав у хокей на вихідних, але з часом погладшав і наразі перебуває десь на півдорозі між Вільямом Гертом і Жераром Депардьє. Виспатись йому б точно не завадило.

      Рік відчув, що вони з цією жінкою обоє перебувають у стані бойової готовності, чогось із нетерпінням чекають. Рік поглянув на годинник.

      – Схоже, ти на когось чекаєш,– зауважує жінка.

      – Власне, так і є.

      – Справді? На кого?

      – Скоро самі побачите.

      – Я побачу? Це хто, Джордж Клуні? Чи Різ Візерспун на чолі ляльок із «Маппет-шоу»?

      – Хтось, кого ви впізнаєте.

      Жінка заінтригована.

      – А ти серйозно.

      – Так.

      – Ха. І коли з’явиться твоя знаменитість?

      – Будь-якої миті. А ваш містер Інтернет?

      – Будь-якої