PRO БОУЛІНГ. Практичний посібник з боулінгу. Михайло Мондровський

вони заснували Американський Конгрес боулінгу (АВС) – організацію, яка і в наші дні є досягаючим успіху і процвітаючим керівним органом. Навіть цій організації було потрібно 10 років для того, щоб офіційно заявити про те, що тепер боулінг повністю контролюється.

      АВС напрацювали єдині правила гри, розробили єдині технічні вимоги до куль, кегель, доріжок та інших аксесуарів, а також поклали на себе обов’язки нагляду за розвитком американського боулінгу (варіанту з 10-ма кеглями).

      На початку ХХ століття технологія боулінгу зробила великий крок уперед. Раніше основною сировиною для виготовлення куль було гваякове дерево, або бакаут (Guaiacum officinale, лати.) – деревина дуже твердої породи. Але в 1905 з'явилася перша гумова куля «Evertrue», а в 1914 корпорація Brunswick успішно представила кулю «Mineralite», рекламуючи її «таємничий каучуковий матеріал».

      Кількість боулінг-центрів зростала, і все було б прекрасно, якби не чисто технічні труднощі. Річ у тому, що не вистачало… хлопчиків. Звичайних спритних хлоп'ят, які повинні були встановлювати кеглі, збиті кулями. Мало того, що цих юних підручних було важко знайти, вони ще були до того ж брудні, ненадійні і грубі з відвідувачами. Як завжди, справу вирішив випадок.

      В 30-х роках у Нью-Йорку був невеликий боулінг-центр, яким управляв Джордж Берклі, а завсідником центру був інженер Готфрід Шмідт, що працював в компанії Декстера Фоддера. Одного разу на заводі у Фоддера Берклі побачив машину, яка втягувала папір і таким чином підіймала його на пресувальні і пакувальні машини. Промайнула думка: а чи не можна пристосувати цю технологію для підняття кеглів? Берклі поділився думкою з Готфрідом, і той погодився допомогти другові. Правда, ідея, як говориться, витала в повітрі – в компанії Brunswick вирішити її вже декілька років намагався «Боб» Кеннеді, але безуспішно. Побачивши розробки Берклі і Шмідта, Кеннеді був в захваті, але сама компанія особливого інтересу до винаходу не виявила. Тяганина з пошуками спонсорів для створення пінспоттера – таку назву отримала ця машина – затяглася. Потім почалася Друга світова війна – там вже було не до боулінгу…

      У кінці 1945 року Морхед Петтерсон, віцепрезидент компанії AMF (American Machine and Foundry), яка тоді займалася виробництвом обладнання для харчової, тютюнової і легкої промисловості, придбав у Готтфріда Шмідта патенти на автоматичний пристрій для установки кегель (пінспоттер). У 1946 році він був продемонстрований на виставці.

      Уперше пінспоттер був встановлений в Мічигані в 1951 році, а до кінця 1952 року були представлені промислові моделі пінспоттерів. Більше власник боулінг-центру не повинен був покладатися на жвавість хлопчиків, що подають кеглі (пінбоїв) – один механік міг стежити за обладнанням відразу на декількох доріжках, функціонуючих по багато годин в день.

      Сьогодні боулінг – визнаний як вид сімейного відпочинку і професійний вид спорту.

      Спроби телебачення 50-х років, щодо створення телепередач боулінгу увінчалися