Різдвяний сюрприз. Андрей Курков

а потім про наступне… І немає часу думати про щось інше або відчувати. Немає часу і сил для пристрасті…

      Клаудіюсу згадалися слова Інґриди про те, що і вони можуть утекти з квартири так само легко та непомітно, як колишні сусіди. А куди втекти?!

      Господар кав’ярні, смаглявий, схожий на турка або тунісця, підійшов, запропонував повечеряти. Курка з картоплею за три дев’яносто дев’ять. Клаудіюс ввічливо відмовився. У цей час дуже до речі в заклад зайшли кілька будівельників у синіх забруднених фарбою комбінезонах. Господар заметушився коло них.

      Удома Клаудіюс розповів Інґриді про поляка, про те, як переконливо збрехав йому про її вагітність. Дівчина усміхнулася якось недобре, неприємно.

      – А може, ти справді вагітна? – обережно спитав він.

      – Я? І не сподівайся! Ось купиш будинок або квартиру, роботу постійну знайдеш, тоді можна буде і помріяти!

      Останні слова вона вимовила майже ніжно, чим заспокоїла Клаудіюса.

      Правда, мрії про купівлю будинку і постійну роботу тут же занурили його в роздуми. А Інґрида тим часом витягла з кишені джинсів п’ятдесят фунтів і помахала банкнотою в повітрі.

      – Звідкіля? – здивувався Клаудіюс.

      – Я сьогодні фотомоделлю працювала.

      – Таня?

      Інґрида кивнула.

      – Не бійся, не роздягалася! Перукарню рекламувала.

      Клаудіюс зі сумнівом підняв погляд на її волосся. Ніякої зачіски, нічого нового – просто волосся до плечей, та й усе. Все, як завжди.

      – Навпаки, – пояснила Інґрида. – Мене фотографували кудлатою, а завтра зроблять зачіску і знову сфотографують. Ну, щоб дві фотографії на вітрині: до і після.

      – Це добре, – абстрактно і сумно промовив Клаудіюс. – Так вони і жили…

      – А що тебе не влаштовує? – здивувалася Інґрида.

      – Відсутність родинного затишку, – зізнався він.

      – Мене також це не влаштовує. Але все – в твоїх руках!

      – Давай вип’ємо чаю! – запропонував Клаудіюс.

      – Давай! – погодилася Інґрида.

      Вони тільки зібралися вийти з кімнати, як відчинилися двері сусідів, і парочка, розмовляючи на ходу угорською, зайшла на кухню.

      – Хто не встиг, той запізнився, – засмучено промовила Інґрида.

      – Може, вони швидко? – Клаудіюс кинув на подругу підбадьорливий погляд. – Давай зачекаємо!

      – Давай, – Інґрида кивнула.

      Розділ 24. Анікщяй

      До полудня радіо в машині пообіцяло снігопад, але ця обіцянка викликала в Ренати лише посмішку. Небо над Анікщяєм світилося дивовижною блакиттю, дерева підступали до дороги і стояли нерухомо. Сніг виблискував так, що хотілося залишити машину на узбіччі та пробігтися по ньому, дослухаючись, як хрумтить його підмерзла і обвітрена нижніми вітрами кірка. А ще краще було б пробігтися по снігу удвох із Вітасом, узявшись за руки. Пробігтися і відчути на щоках колючий і бадьорливий морозець! Але Вітас