Різдвяний сюрприз. Андрей Курков

двадцять за годину. А що тут поганого? – не допетрав Андрюс.

      – Поганого нічого! Просто не віриться. А скажи, – вона пильно дивилася йому в очі. – У цій кав’ярні сидять тільки клоуни? – задумливий смуток на її обличчі змінився веселою цікавістю. – З носами, в яскравих костюмах і з надувними кульками?

      – Ні, вони одягнені, як звичайні люди, але у кожного із собою сумка з костюмом і різним причандаллям. То що, підемо вечеряти? – знову спитав Андрюс.

      Барбора піднялася з ліжка.

      Рю де ля Вілетт завжди тягнула за собою вниз, у бік площі Републік. Ось і цього разу Андрюс і Барбора, вийшовши з чотириповерхового будинку, в якому винаймали помешкання, повернули праворуч і рушили вниз вулицею. Вологий прохолодний вітерець дув їм в обличчя, він немов здіймався вгору цією вуличкою, освіжаючи своїм дотиком усіх, хто йшов йому назустріч.

      – Може, сюди? – Барбора спинилася, дивлячись на відкритий ліванський ресторанчик на іншому боці вулиці.

      – Давай! – охоче погодився Андрюс.

      Розділ 26. Лондон

      – Ну що? Пішли? – прошепотіла Інґрида, вслухаючись.

      Клаудіюс кинув погляд на темні плями двох наплічників, що лежали на підлозі під ногами.

      – Ти все перевірила? – перепитав він, озирнувшись на віконце, за яким темніла лондонська ніч. – Давай на секунду ввімкнемо світло!

      – Не треба. Я все перевірила. У холодильнику у нас масло, сосиски. Гадаю, до вечора вона не здогадається, що ми втекли…

      Вони крадькома покинули помешкання, піднялися залізною драбиною на рівень вулиці й упевнено покрокували в бік Ессекс-роуд. Коли вийшли на неї, повернули ліворуч. Побачивши скверик, сповільнили крок і присіли на мокру лавку спочити.

      – Я й не думала, що ти такий ревнивий! – Інґрида кинула на Клаудіюса допитливий погляд. – У Литві ти таким не був!

      – В Литві не було причин.

      – Як це не було причин?! Побачення раз на два тижні! А ти не питав себе: з ким я можу в проміжки між нашими побаченнями зустрічатися? Адже я могла і жити із кимось разом, втікаючи двічі на місяць до тебе, а йому брехати, що їду до батьків…

      – Ну ти ж порядна… Ти б так не вчинила!

      – А навіщо тоді ти поперся стежити за мною в перукарню? – Інґрида здивовано похитала головою.

      – Ну не платять просто так за дві фотографії п’ятдесят фунтів, – видихнув Клаудіюс. – Я за тебе боявся. Цей придурок явно на тебе оком накинув!

      – Не придурок, а Карстен, перукар! А чоловіки-перукарі завжди тонко відчувають красу. До речі, половина з них – голубі! Так що даремно хвилювався!

      – Бач, ти навіть його ім’я знаєш, хоча раніше казала, що не треба ні з ким тут знайомитися… А що я мав думати?! Він тебе стриг і фотографував… А потім повів годувати обідом. Це нормально?

      – Нормально, – Інґрида усміхнулася. – Він же не додому до себе повів, а в кафе! Та заспокойся ти! Теж мені – чистий і порядний! А хто щойно з квартири дременув, не заплативши за тиждень?

      – Ну, ти даєш! – Клаудіюс обернувся до подруги. – Це ж твоя ідея!

      – Ідея