Маленькі жінки. II частина. Луиза Мэй Олкотт

й почути, і, будучи холостяком, безмірно радів такій перспективі.

      У кухні панували безлад і зневіра. Частина джему тонкою цівкою перетікала із горщика в горщик, інша – розтіклася по підлозі, а третя весело горіла на плиті. Лотті, з істинно тевтонським[20] спокоєм, стоїчно їла хліб, запиваючи його чимось на зразок смородинової настоянки, бо джем, як і раніше залишався в безнадійно рідкому стані. Пані Брук сиділа посеред кухні, закривши обличчя фартухом і відчайдушно схлипувала.

      – Дівчинко моя мила, що трапилося? – вигукнув Джон, вриваючись у кухню. Перед його внутрішнім поглядом стояли страшні бачення ошпарених рук, він боявся почути несподівану звістка про важку втрату і відчував таємний жах при думці про гостя в саду.

      – О Джон, я так втомилася, мені так жарко, і я така сердита і засмучена! Я працювала над цим джемом, поки не видихлася остаточно. Швидше допоможи мені, або я помру! – і змучена господиня кинулася йому на груди, забезпечивши чоловіку солодкий, у прямому сенсі слова, прийом, оскільки її фартух був окроплений варенням так само, як і підлога.

      – Що тебе засмутило, люба? Сталося щось жахливе? – запитав стривожений Джон, ніжно цілуючи верхівку маленького чепчика, що сидів зовсім криво на цій чарівній голівці.

      – Так! – і Мег відчайдушно заридала.

      – То що ж сталося? Скажи мені швидше. Не плач, я винесу все, тільки не твоє мовчання. Говори ж, любов моя.

      – Дж… джем не густішає, і я не знаю, що робити!

      Джон Брук тоді засміявся, хоч згодом уже не наважувався це робити над тим, що трапилося. Іронічний Скотт, стоячи в саду, теж мимоволі усміхнувся, почувши реакцію Джона, яка, щоправда, завдала останнього удару вбитій горем Мег.

      – І це все? Викинь його у вікно і забудь. Я куплю кілька кварт готового джему, якщо хочеш, тільки, Бога ради, не влаштовуй істерику. Я привів до обіду Джека Скотта і…

      Джон не договорив, бо Мег відштовхнула його й, трагічно заломивши руки, впала на стілець, вигукнувши так, що в голосі її змішалися роздратування, докір і жах:

      – Гість до обіду, а все догори дригом! Джон, як ти міг це зробити?

      – Тихіше, він в саду! Я зовсім забув про проклятий джем, але тепер вже нічого не виправиш, – сказав Джон, з тривогою уявляючи наслідки цієї ситуації.

      – Ти повинен був прислати кого-небудь, щоб попередити мене, або сказати мені сьогодні вранці. І мав згадати, як я буду зайнята сьогодні, – продовжила Мег, бо навіть голубка може клюнути, якщо почати наїжачувати їй пір’ячко.

      – Вранці я ще не знав, що запрошу його, попередити не було часу: ми зустрілися після роботи. А хіба треба було просити дозволу, адже ти завжди казала мені приводити друзів, коли хочу. Я ніколи не робив цього раніше, і будь я проклятий, коли зроблю що-небудь подібне ще раз! – заявив Джон із ображеним виглядом.

      – Сподіваюся, що не зробиш! Зараз же відведи його геть, я не можу вийти до нього в такому вигляді, а в будинку немає ніякого обіду.

      – Мені

20

Тут мається на увазі стереотип щодо терплячої та спокійної вдачі тевтонів, тобто німців.