Маленькі жінки. II частина. Луиза Мэй Олкотт

довгих дискусій вони поїхали на море, і хоч Бет повернулася додому не такою «рожевою й пухкенькою», як хотілося Джо, їй все-таки було набагато краще, а пані Марч оголосила, що відчуває себе на десять років молодше. Джо залишилася задоволена вкладенням своїх призових грошей і з бадьорістю взялася до роботи, твердо вирішивши заробити ще не один такий чудовий чек.

      У той рік вона заробила їх кілька і почала відчувати себе добувачем в будинку, бо чаклунство пера перетворювало її «сміття» у зручності для всієї родини. «Дочка герцога» оплатила рахунок м’ясника, «Рука привида» розстелила новий килим, а «Прокляття сімейства Ковентрі» стало благословенням сімейства Марч у вигляді бакалійних товарів і одягу.

      Багатство, зрозуміло, надзвичайно бажана річ, але й у бідності є своя світла сторона, і найприємніше, що можна витягти із життєвих труднощів, – це справжнє задоволення, яке приносить плідна робота розуму й рук. І натхненню, породженому потребами, ми зобов’язані принаймні половиною всього розумного, красивого й корисного, що є в цьому світі. Джо смакувала це задоволення і перестала заздрити багатшим дівчатам, втішаючись тим, що здатна забезпечити свої потреби і їй не потрібно просити ні в кого жодної копійки.

      Її історії не привернули уваги широкого загалу, однак знайшли свого читача, і, підбадьорена цією обставиною, вона вирішила одним рішучим ударом домогтися і слави, й багатства. Переписавши свій роман учетверте, Джо прочитала його близьким і друзям, а потім запропонувала його зі страхом і трепетом трьом видавцям. Відповідь здивувала: його надрукують, якщо вона скоротить його на третину і викине всі місця, якими особливо захоплювалася.

      – Отже, тепер я повинна або засунути його назад у мій бляшаний ящик – і нехай він там пліснявіє, або заплатити за його опублікування зі своїх грошей, або обкраяти, щоб задовольнити покупця й отримати за свою працю непоганий гонорар. Слава – річ приємна, але готівкові гроші – річ корисніша, тож я ставлю це питання на голосування наших зборів, – сказала Джо, скликавши сімейну раду.

      – Не псуй свою книжку, дівчинко моя. Ти навіть не знаєш, яка вона хороша. І ідея добре розроблена. Нехай полежить, дозріє, – так звучала порада батька, який і сам вчиняв у житті так, як проповідував, терпляче чекаючи дозрівання власних плодів і не поспішаючи зібрати їх навіть тепер, коли вони стали солодкими і м’якими.

      – Гадаю, Джо отримає більше користі, пройшовши через випробування, ніж вичікуючи, – сказала пані Марч. – Критика – найкраща перевірка для такого роду роботи. Вона виявить несподівані переваги й недоліки твору Джо і допоможе їй наступного разу написати краще. Ми занадто упереджені, а похвала і осуд сторонніх виявляться корисними, нехай навіть роман принесе мало грошей.

      – Так, – сказала Джо, насупивши брови, – я згодна. Я так довго з ним порпалася. Тож уже не знаю – хороший він, поганий чи так собі. Мені буде дуже корисно, якщо спокійні, неупереджені люди подивляться на нього