Маленькі жінки. II частина. Луиза Мэй Олкотт

не вийшло. Цим я й тішуся, – відповіла Емі з легким тремтінням в голосі. – Я вдячна всім вам за допомогу і буду ще більш вдячна, якщо ви не згадуватимете про те, що трапилося, принаймні найближчого місяця.

      Ніхто й не згадував про це протягом кількох місяців, але слова «свято на природі» завжди викликали загальну усмішку, а на день народження Емі отримала в подарунок від Лорі крихітного коралового омара, щоб носити у вигляді брелока на ланцюжку годинника.

      – Якби не мама, я не витримала б усього цього, – оголосила Емі згодом і з вдячністю згадувала про допомогу матері навіть тоді, коли «найкращий жарт сезону» вже був забутий всіма іншими учасниками подій.

      Розділ четвертий

      Літературні уроки

      Доля несподівано посміхнулася Джо й кинула монетку на щастя прямо на її шляху. Не золоту, щоправда, але не знаю, чи зміг би цілий мільйон принести Джо більше щастя, ніж та невелика сума, яку вона заробляла своїм письменництвом.

      Кожні кілька тижнів вона закривалася у своїй кімнаті, одягалася у «письменницький костюм» і «занурювалася у вир», як вона це визначала, пишучи свій роман і вкладаючи в нього всю душу, бо, поки він не був закінчений, вона не могла знайти спокій.

      «Письменницький костюм» складався із чорного вовняного фартуха, об який вона могла скільки завгодно витирати перо, і шапочки з тієї ж тканини, прикрашеної веселим червоним бантиком, яка утримувала волосся Джо. Ця шапочка служила маяком для допитливих очей членів сімейства, які в такі періоди намагалися триматися від неї на відстані, лише деколи всовуючи голови у двері її кімнати, щоб спитати з інтересом: «Ну як, Джо, чи кипить там твій геній?».

      Втім, вони не завжди наважувалися поставити навіть це запитання, не вивідавши попередньо, в якому стані перебувала шапочка. Якщо цей виразний предмет туалету низько насувався на лоба, то був ясний знак, що важка праця триває. У моменти хвилювання він був хвацько зсунутий набік. А коли відчай охоплював авторку аж надто сильно, шапочка зривалася рішучою рукою й кидалася на підлогу. У такі моменти гість мовчки зникав, і, поки веселий червоний бантик не з’являвся знову над натхненним чолом, ніхто не насмілювався потурбувати Джо.

      Вона аж ніяк не вважала себе генієм, але коли її охоплювало творче натхнення, віддавалася йому з повним самозреченням і вела блаженне існування, забувши про неприємності, турботи або погану погоду на той час, поки залишалася в щасливому і благополучному уявному світі, де було повно друзів, майже настільки ж реальних і настільки ж дорогих їй, як і будь-який з її друзів у плоті.

      Сон не турбував її очей, їжа стояла незаймана, день і ніч були занадто короткі, щоб встигнути насолодитися щастям, яке приходило до неї тільки в такі періоди. Заради цих годин варто жити, навіть якщо вони не приносили ніяких інших плодів. Божественне натхнення зазвичай тривало тиждень або два, а потім вона виходила зі свого «виру», голодна, сонна, сердита або сумна.

      Джо щойно прийшла до тями після одного з подібних нападів, коли її вмовили супроводити