Маленькі жінки. II частина. Луиза Мэй Олкотт

Джон дістав витратні записи, серце Мег завмерло, і вперше у своєму подружньому житті вона відчула, що боїться чоловіка. Його добрі карі очі здавалися їй суворими, а, оскільки він був незвичайно веселий, то уявила, що провини її викриті, просто це поки що приховується. Всі господарські рахунки були оплачені, всі витратні записи в повному порядку.

      Джон похвалив дружину й розкрив старий гаманець, який вони жартома називали «банком». Тоді Мег, знаючи, що гаманець абсолютно порожній, зупинила руку чоловіка, сказавши нервово:

      – Ти ще не бачив мої особисті витрати.

      Джон ніколи не просив її показати ці записи, але вона завжди наполягала на тому, щоб він зазирнув і туди, бо звикла насолоджуватися його подивом з приводу дивних речей, необхідних жінкам. Наприклад, змушувала вгадувати, що таке тасьма, пояснювала, що таке кардиган, або ж сміялася з його подиву, як маленька річ, що складається з трьох рожевих бутонів, шматочка оксамиту й пари стрічок, може бути капелюшком і коштувати п’ять або шість доларів.

      Того вечора вигляд у нього був такий, ніби і йому подобається із глузливою усмішкою розбирати її цифри і прикидатися, ніби він жахається її марнотратства, хоч насправді надзвичайно пишався своєю економною дружиною.

      Вона принесла маленький блокнот і поклала його на стіл перед Джоном, ставши позаду, ніби розгладити зморшки на його стомленому лобі. І сховавши обличчя в такий спосіб, сказала зі зростаючою тривогою:

      – Джон, дорогий, сьогодні мені соромно показувати тобі мою книжечку через страшенне марнотратство. Розумієш, я так часто буваю на людях і мені для цього потрібні певні речі, тож Саллі порадила дещо придбати. Гроші, які я отримаю на Новий рік, уможливлять частково відшкодувати витрати, але ця покупка вже принесла мені багато тривожних переживань, бо знаю, що ти можеш погано про мене подумати.

      Джон засміявся і притягнувши її до себе, добродушно сказав:

      – Іди сюди, не ховайся. Я не буду тебе бити за те, що ти купила пару вбивчих черевиків. Я пишаюся ніжками моєї дружини й нічого не маю проти того, щоб вона заплатила вісім доларів за них, якщо вони хороші.

      Це була одна з останніх куплених нею «дрібниць», і погляд Джона впав на цей рядок, коли він говорив. «Ох, що він скаже, коли дійде до цих кошмарних п’ятдесяти доларів!» – подумала Мег із здриганням.

      – Це гірше, ніж черевики. Це шовкова сукня, – сказала вона зі спокоєм приреченого, бажаючи одного – щоб найгірше швидше залишилося позаду.

      – Яка ж, люба, ця «клята сума», як каже пан Манталіні?

      Це було так несхоже на Джона. Мег знала, що зараз він дивиться на неї тим відкритим, прямим поглядом, який вона досі завжди була готова щиро зустріти. Однак тільки перегорнула сторінку і відвернулася, вказавши на суму, яка була б занадто велика і без тих злощасних п’ятдесяти доларів і яка абсолютно жахнула її, коли всі цифри були складені. На хвилину в кімнаті стало дуже тихо, потім Джон сказав неголосно й повільно – але вона відчула, що йому