Каїн і Авель. Джеффри Арчер

рублів.

      – Давай сюди.

      Владек помацав свої порожні кишені. Хлопчик також засунув свою руку туди, зменшивши тиск на горло жертви.

      Владек міцно копнув коліном у межиніжжя своєму нападнику. Той завив, хапаючись за пах. Владек кинувся на нього і став із жорстокістю дубасити. Хлопчик із Одеси Владеку був не суперником – спати у занедбаному залізничному вагоні було неабиякою розкішшю порівняно із життям у підземеллі й російському трудовому таборі. Владек зупинився лише тоді, коли його ворог розпластався на підлозі.

      – Перебирайся на інший кінець вагона і сиди там, – звелів Владек. – Якщо не зробиш цього, я тебе вб’ю.

      Чужинець послухався.

      Владек сидів нерухомо і кілька хвилин слухав – жодного руху. Тоді він ліг і незабаром уже міцно спав.

      Коли ж прокинувся, сонце сяяло крізь шпарини в даху. Він перевернувся і поглянув на свого супротивника попередньої ночі. Той лежав у позі зародка і витріщався на нього з іншого кінця вагона.

      – Підійди сюди! – наказав Владек.

      Хлопець не рухався.

      – Ходи сюди! – повторив Владек трохи різкіше.

      Чужинець підвівся. Владек нарешті міг оглянути його належним чином. Вони були приблизно одного віку, але одесит був трохи вищий на зріст, мав свіже обличчя і брудне світле волосся.

      – По-перше, – сказав Владек. – Де можна знайти щось попоїсти?

      – Іди за мною, – сказав хлопець і вистрибнув із вагона, не промовивши більше жодного слова.

      Владек зістрибнув за ним, і вони подалися під гору до міської площі, де галасував вранішній базар. Він іще не бачив такого розмаїття їжі з часів чудових бенкетів у замку барона: ряд за рядом яток, навантажених фруктами, овочами, зеленню і навіть улюбленими горіхами. Інший підліток зауважив, що Владек був вражений такими розкошами.

      – Тепер я скажу, що ми зробимо, – запропонував він. – Я зайду збоку і вкраду апельсин, а потім побіжу за ним. Ти кричи щодуху: «Хапайте злодія!» Продавець кинеться за мною, а коли побіжить, підходь і набивай свої кишені. Але не будь жадібним – бери стільки, щоб один раз наїстися. Я повернуся. Второпав?

      – Авжеж, здається, – погодився Владек, намагаючись, аби його слова звучали якомога впевненіше.

      – Ну, тепер побачимо, на що ти здатен, москвичу.

      Одесит поглянув на нього й усміхнувся, а по тому кинувся до ятки на розі, вхопив апельсин із вершини піраміди і кинув зауваження продавцю, що той працює занадто повільно. Він озирнувся на Владека, який зовсім забув, що треба кричати: «Хапайте злодія!». Але власник ятки все одно кинувся переслідувати крадія. Усі очі були прикуті до його змовника, а Владек кинувся мерщій набивати кишені плодами. Коли гендляр уже майже впіймав злодія, той кинув у нього помаранчем. Чоловік зупинився, щоб підняти фрукт, затиснув його у кулак і повернувся до ятки, гучно лаючись дорогою, звертаючись до інших продавців.

      Владека аж трясло на радощах, коли якась міцна рука лягла на його