Каїн і Авель. Джеффри Арчер

Алана Ллойда до дипломатії. Він не просив її дати пораду. Жінка не сумнівалася, що це він хоче люб’язно їй щось порадити.

      – Чи ти знаєш, як просуваються проекти з торгівлі нерухомістю Генрі?

      – Ні, – визнала Анна. – Я не цікавлюся його підприємницькою діяльністю. Ти ж пам’ятаєш, що я ніколи не втручалася у справи Річарда. Але про що мова? Є якісь підстави для неспокою?

      – Ні-ні, жодна з тих, про які ми в банку не знаємо. Навпаки, нам відомо, що Генрі торгується з містом із метою збудувати новий лікарняний комплекс. Я запитую про це тому, що він звернувся до банку за позикою у п’ятсот тисяч доларів.

      Анна заціпеніла.

      – Бачу, що це для тебе сюрприз, – зауважив фінансист. – Ми знаємо, що у вашого акціонерного товариства є трохи менше двадцяти тисяч доларів боргу, і на твоєму особистому рахунку є невеличкий овердрафт у розмірі сімнадцяти тисяч доларів.

      Анна впустила ложку в тарілку. Вона навіть не здогадувалася, що заборгованість аж така велика. Алан помітив її хвилювання.

      – Ми не для цього зустрілися тут, Анно, – швидко додав він. – Банк буде тільки радий поповнювати коштами твій особистий рахунок до кінця твого життя. Адже Вільям отримує більше мільйона доларів на рік відсотків від свого довірчого товариства, тому твій овердрафт навряд чи можна вважати значним. Але ті п’ятсот тисяч Генрі зможе отримати лише з твого схвалення як законної опікунки Вільяма.

      – Я й не знала, що можу розпоряджатися грошима довірчого фонду Вільяма, – здивувалася Анна.

      – Не самим капіталом, але відсотки, отримані від нього, можна вкладати в будь-який проект, який вважається корисним для твого сина, котрий перебуває під твоєю опікою й опікою його хрещених, мене і Міллі Престон, поки йому не виповниться двадцять один рік. А тепер як голова довірчого фонду Вільяма я можу надати ці п’ятсот тисяч, якщо ти це схвалиш. Міллі вже заявила, що цілком підтримує цю ідею.

      – Міллі її схвалила?

      – Аякже. Хіба вона тобі не казала?

      Анна не знайшлася, що сказати.

      – А ти як гадаєш? – запитала вона, щоб уникнути відповіді.

      – Ну, я не бачив рахунків Генрі, адже він зареєстрував компанію лише вісімнадцять місяців тому і не в нашому банку, отож я й уявлення не маю про те, чи витрати перевищують його дохід за поточний рік і який прибуток він прогнозує. Знаю лише, що він подав заявку на будівництво лікарні, і є чутки, що це серйозна пропозиція.

      – Чи ти знаєш, що за останні вісімнадцять місяців я віддала Генрі півмільйона доларів своїх грошей? – поцікавилася Анна.

      – Мій головний касир повідомляє мені, коли з будь-якого рахунку знімають велику суму готівки. Та я й поняття не мав, на що ти використала ці гроші, і, чесно кажучи, це не моя справа, Анно. Ці гроші тобі залишив Річард, і ти можеш їх витрачати, як вважаєш за потрібне. Але у випадку зацікавлення сімейним фондом – це вже зовсім інша справа. Якщо ти вирішиш узяти п’ятсот тисяч доларів для інвестування у фірму Генрі, банк буде змушений вивчити його бухгалтерські книги, адже ці гроші будуть розглядатися