Каїн і Авель. Джеффри Арчер

велетень. Після того як завіса впала, вони напилися чаю у «Фортнум та Мейсон» на Пікаділлі, й Анна дозволила Вільяму спожити дві кремові булочки і те, що Стюарт називав пончиком. Після цього Вільяма довелося водити до чайної кімнати у «Фортнум» щодня, щоб він міг ум’яти іще одну булочку, як він їх називав.

      Час у Лондоні збіг дуже швидко як для Вільяма, так і його матері, а Річард залишився задоволеним тим, що все було добре на Ломбард-стрит, і склав позитивне враження про свого новопризначеного голову філії, вирішивши, що вже можна повертатися до Америки. Адже щодня з Бостона надходили телеграми, які змушували його поквапитися повернутися до власної зали засідань. Коли одна з таких телеграм повідомила, що дві з половиною тисячі робітників на бавовняному заводі в Лоуренсі у штаті Массачусетс, в який його банк вклав великі інвестиції, вирішили страйкувати, він замовив квитки на зворотний рейс.

      Вільям також із нетерпінням чекав свого повернення до Бостона, щоб мати змогу розповісти пану Мунро про всі свої дивовижні враження, які він отримав в Англії, а також прагнув зустрітися зі своїми двома бабусями. Він був упевнений, що вони зроду не відвідували справжній живий театр із представниками широкої публіки. Анна також була щаслива, що повертається додому, хоча їй подорож сподобалася майже так само, як і Вільяму, адже і вбрання, і вроду молодиці належно оцінили навіть стримані англійці.

      Урешті-решт, за день до того як уже треба було відпливати, Лавінія Сеймур запросила Вільяма з Анною на чаювання до свого будинку на площі Ітон. У той час як Анна з Лавінією пліткували про останній писк лондонської моди, Вільям дізнався від Стюарта про крикет і спробував пояснити своєму новому найкращому приятелю бейсбольні правила. Зустріч, однак, довелося перервати рано, бо Стюарту стало зле. Вільям зі співчуттям оголосив, що також почувається кепсько, тому син із матір’ю повернулися до «Савойї» раніше, ніж планували. Анну це не дуже засмутило, позаяк дало їй трохи більше часу, щоб простежити за пакуванням великих корабельних валіз, наповнених усілякими її новими придбаннями, адже була переконана, що Вільям лише прикидається, щоб догодити Стюарту. Та коли мати поклала сина спати тієї ночі, то виявила, що в нього висока температура. Вона розповіла про це Річарду за вечерею.

      – Мабуть, це через перезбудження від думки про повернення додому, – припустив той занадто безтурботно.

      – Сподіваюся, – зронила Анна. – Бо не хочу, щоб він нездужав у плаванні.

      – Він до завтра одужає, – спробував заспокоїти дружину Річард.

      Але коли Анна пішла будити Вільяма наступного ранку, то виявила його в маленьких червоних цятках, а температура піднялася вище ста трьох градусів за Фаренґейтом[2]. Готельний лікар діагностував кір і ввічливо наполіг на тому, щоб не брати хлопчика в морське плавання – не лише заради себе, але й задля інших пасажирів.

      Річард не зміг собі дозволити будь-яку подальшу затримку і вирішив плисти, як і запланував. Анна невпевнено погодилася залишитися з Вільямом у Лондоні, поки

2

39,4 градусів за Цельсієм.