Каїн і Авель. Джеффри Арчер

свічка, щоб визначити, куди йти. Владек не був упевнений, навіщо спорудили ці льохи, і ніхто зі слуг ніколи не згадував про них, оскільки вони зроду не користувалися ними на своєму віку.

      Річка Щара, яка межувала з маєтком, стала продовженням їхнього простору для забав. Навесні вони ловили в ній рибу, влітку плавали, а взимку возилися на своїх дерев’яних ковзанах, переслідуючи один одного на льоду. Флорентина ж сиділа на березі і з тривогою попереджала шибеників, де тонка крига. Владек ніколи не прислухався до її порад і тому став першим, хто потрапив у пастку.

      Леон ріс високим і дужим; він міг швидко бігати, добре плавати. Здається, він зроду не втомлювався і ніколи не хворів. Владек знав, що не може сподіватися на конкуренцію з товаришем у будь-якому виді спорту, навіть якщо вони й були рівнею в класі. Більше того, Леон сказав, що його пупок майже непомітний, а Владеків – непривабливий і потворний, до того ж випирає із пухкого маленького тіла. Владек довгі години проводив у тиші власної кімнати, вивчаючи себе у дзеркалі і дивуючись, чому у нього лише один сосок, коли всі інші хлопці, яких він будь-коли зустрічав, мали по два, згідно з вимогами симетрії.

      Іноді, коли він засиджувався вночі, то штрикав себе пальцем у голі груди, і сльози жалості до самого себе потоком лилися на подушку. Хлопчик молився, щоб коли прокинеться вранці, у нього виріс другий сосок. Та його молитви залишилися без відповіді.

      Владек щовечора якийсь час витрачав на фізичні вправи. Він нікому не дозволяв спостерігати за цими зусиллями, навіть Флорентині. Завдяки власній рішучості навчився триматися так, аби здаватися вищим. Він зміцнив свої руки підтягуваннями, зависав на брусі у спальні в надії, що це розтягне його зріст. Але Леон продовжував дедалі рости, і Владек був змушений визнати, що він завжди буде на стопу коротшим за сина барона і що ніщо й ніколи не допоможе йому виростити відсутній сосок. Леон не критикував, оцінюючи Владека, і ніколи не коментував якоїсь різниці між ними.

      Барон Росновський також усе більше захоплювався старанним темноволосим сином лісника, що замінив Леону молодшого брата, якого він мати не міг, адже баронеса померла під час пологів.

* * *

      Після того як Леон відсвяткував свій восьмий день народження, обидва хлопці щовечора сідали вечеряти з бароном у великій залі з кам’яними мурами. Мерехтіння свічок відкидало зловісні тіні на опудала тварин на стінах. Слуги безгучно приходили і відходили з великими срібними тацями та золотими тарелями з гусаками, шинками, раками, фруктами, а іноді й мазуриками, які Владеку особливо припали до смаку. Коли зі стола прибрали посуд, барон відпускав своїх слуг і годував хлопчиків історіями з польської історії, давши їм ковтнути данциґської горілки, в якій плавали крихітні золоті листочки. Владек так часто про це просив, що барон наважився іще раз розповісти історію Тадеуша Костюшка.

      – Великий патріот і герой, – похвалив барон. – Це символ нашої боротьби за незалежність, вишколений Францією…

      – …чиїм народом