Каїн і Авель. Джеффри Арчер

Крокера», «Веллс Фарґо» та «Каліфорнійським банком» розвалилася, але не фінансово, а буквально, під час великого землетрусу 1906 року. Річард за своєю натурою був обережним чоловіком, тому всебічно застрахувався у лондонському «Ллойді». Джентльмени сплатили все до копійки, давши Річарду змогу зберегти своє майно цілим. Тим не менш, Річард провів копіткий рік у поїздках Америкою, по чотири дні поспіль їдучи в потязі з Бостона до Сан-Франциско і стільки ж назад, аби контролювати відбудову. Новий офіс він відкрив на Юніон-сквер у жовтні 1907-го, саме вчасно, щоб звернути свою увагу на клопоти, які виникали на Східному узбережжі. У нью-йоркських банках сталися значні зміни: багато менших установ не змогли впоратися з несподівано великим відтоком депозитів, а деяким навіть довелося замкнути свої двері. Дж. П. Морґан, леґендарний голова установи, яка носила його ім’я, запропонував Річарду приєднатися до консорціуму, створеного для спільної протидії кризі. Той погодився. Відважне рішення виправдалося, і життя стало повертатися до нормального русла, хоча Річард до того провів кілька безсонних ночей.

      Із іншого боку, Вільям міцно спав, нічого не знаючи про вплив землетрусів чи крах банків; зрештою, в нього були лебеді, яких можна годувати, і нескінченні поїздки до Мілтона, Брукліна та Беверлі, де його показували родичам, які обожнювали малюка.

* * *

      У жовтні наступного року Річард Каїн придбав собі нову іграшку в обмін на обережну інвестицію у чоловіка на ім’я Генрі Форд, який запевняв, що зможе зробити народний автомобіль. Банк запросив пана Форда на обід, а Річарда переконали придбати собі «модель Т» за розкішну суму в вісімсот двадцять п’ять доларів. Форд запевнив, що якщо банк його підтримає, то вартість може врешті-решт впасти до триста п’ятдесяти доларів, аби кожен захотів придбати собі його автомобіль, забезпечуючи таким чином великі прибутки його компаньйонам. Річард підтримав підприємця: це вперше він вдало розмістив свої кошти у того, хто сподівався, що його продукт здешевіє вдвічі.

      Спершу Річард тривожився, що його транспортний засіб – похмурого чорного кольору, хоча іншого не було, що не можна було вважати достатньо серйозним видом транспорту для президента і голови правління провідного банку, але його заспокоювали захоплюючі погляди з тротуарів тих, кого приваблювала ця машина. При швидкості десять миль на годину вона була галасливішою за коня, але не залишала гною посеред Маунт-Вернон-стрит. Його єдиною сваркою з паном Фордом було те, що той не пристав на пропозицію зробити «модель Т» доступною в різних кольорах. Форд наполягав на тому, щоб кожен автомобіль був чорним, аби утримати ціну. Анна, чуттєвіша за свого чоловіка до думки вишуканого товариства, відмовилася їздити на задньому сидінні, доки Кеботи й собі не придбали таку машину.

      Вільям, однак, обожнював «народний автомобіль», як його називала преса, і був радий, що він замінив його громіздку і немеханізовану бричку. Він також віддавав перевагу няньці, ніж шоферу в окулярах і кашкеті. Бабуся Каїн і бабуся Кебот заявили, що ніколи не сядуть у таку