Я захищу тебе…. Светлана Талан

не було серед щасливчиків. Кіра купила пачку морозива й сіла на лавку біля одного з корпусів навчального закладу. Звичайно, дівчина була задоволена, що поїде до Криму. Вона не раз бачила море, хоча лише Азовське. Майже щоліта батьки намагалися оздоровити свою дитину. А от чи бачив Кирило море, Кіра не знала. Вона із задоволенням поласувала морозивом і зателефонувала другу.

      – Можемо зустрітися? – запитала вона в Кирила.

      – Куди підійти? – відповів він.

      Кіра пояснила й усміхнулася. Отакий він завжди! Не спитає, навіщо і коли, одразу погоджується. Іноді Кіру дратувала така поведінка юнака, а з іншого боку – було приємно, що є людина, яка готова без крапельки вагання відгукнутися на її прохання. «Таким і має бути справжній друг», – подумала вона, викидаючи в урну пакет від морозива.

      Кирила чекати довго не довелося. Вона здалеку помітила постать хлопця, який поспішав до неї.

      – Привіт! – сказав він, сідаючи поруч.

      Напевно, хлопець не йшов, а біг до неї, бо обличчя розчервонілося і на чолі блищали крапельки поту. Кирило сягнув рукою до кишені, але, мабуть, там не було хустинки і він ніяково усміхнувся, закліпав очима. Кіра мовчки дістала з сумочки вологу серветку, сама витерла його спітніле обличчя.

      – Дякую, – стиха промовив він і запитав, що трапилося.

      – Нічого. Просто хотіла тебе побачити, – сказала дівчина.

      Лише кілька слів, але як змінився вираз обличчя Кирила! Очі променилися ніжністю та вдячністю, засяяла щира усмішка. «Дурненький!» – подумала Кіра. Вона відчула незручність через недоречний жарт, який хлопець сприйняв за чисту монету, але то було лише миттєве відчуття. Кіра набрала байдужого вигляду і, ніби ненавмисне, сказала, що обіцяють синоптики літо спекотне і непогано було б поїхати до моря.

      – Так, було б непогано, – погодився Кирило.

      – Ти поїдеш?

      – Куди?

      – Та до моря, до моря!

      – Ні. Треба матері вдома допомогти з городом, – сказав він. – Якщо буде гарний урожай овочів, то возитиму в Луганськ на ринок продавати.

      – А чому не торгувати ними в Успенці?

      – У Луганську можна продати дорожче, та й попит на овочі там більший.

      – Наторгуєш собі на відпочинок?

      Кирило здивовано подивився на Кіру.

      – На осінь відкладу, – відповів він і уточнив: – На пиріжки залишу.

      – Зрозуміло. Ти раніше бував на морі?

      – Я?! – Кирило подивився так, ніби перед ним був інопланетянин.

      – Ти!

      – Ні, я моря не бачив.

      Кіра подумала, що ніколи не замислювалась над тими речами, які сприймала в своєму житті як щось буденне, само собою зрозуміле. Її возили оздоровлювати чи не щороку на морський берег, і це сприймалося як належне, водночас були такі, як Кирило, хто не мав фінансової можливості, хоча до Азовського моря рукою сягнути.

      – Сходиш мені по морозиво? – запитала вона.

      У Кирила почервоніли кінчики вух, і Кіра знала