Грішна. Тесс Герритсен

Мері Климент кліпнула, проганяючи сльози.

      – Так. Я саме збиралася провести детектива Фроста нагору, до їхніх келій.

      Ріццолі кивнула.

      – Як будете готові.

      Абатиса провела їх угору сходами, освітленими лише тьмяним світлом, що падало крізь вітражні вікна. У ясний день сонце розмалювало б стіни яскравими кольорами, але цього похмурого ранку на них були тільки плями різних відтінків сірого.

      – Горішні келії здебільшого стоять порожні. З роками довелося переселити сестер по одній вниз, – мовила настоятелька. Вона піднімалася повільно, хапаючись за поруччя й наче підтягуючись угору, крок за кроком. Мора майже чекала, коли ж вона покотиться донизу, і трималася позаду неї, напружуючись щоразу, як абатиса тремтіла й завмирала. – Сестру Джасінту нині сильно турбує коліно, тож вона теж перебралася на перший поверх. А тепер ще й сестрі Хелен стало важко дихати. Нас лишилося так мало…

      – Вам доводиться утримувати велику будівлю, – завважила Мора.

      – І стару. – Абатиса зупинилася перевести дух і додала з сумним смішком: – Вона стара, як і ми. І так дорого нам обходиться. Ми думали, що доведеться її продати, але Господь знайшов спосіб зберегти її.

      – Як?

      – Минулого року з’явився спонсор, почали потроху робити ремонт. На даху вже лежить нова черепиця, а тепер ще й горище утеплене. Далі плануємо замінити систему опалення. – Черниця глянула на Мору. – Вірите чи ні, але зараз тут доволі затишно, якщо порівняти з минулим роком.

      Абатиса глибоко зітхнула і знову взялася долати сходи, раз по раз брязкаючи вервицею.

      – Нас тут було сорок п’ятеро. Коли я вперше приїхала до Грейстоунз, усі келії були зайняті, обидва крила. Але тепер ми товариство літніх.

      – Коли ви приїхали сюди, матінко настоятелько? – запитала Мора.

      – Я стала послушницею у вісімнадцять років. Був один юнак, який хотів зі мною одружитися. Боюся, я поранила його гордість, коли обрала Бога замість нього. – Вона зупинилася й озирнулася. Мора вперше помітила гульку слухового апарата під її апостольником. – Вам, певно, важко це уявити, докторко Айлс. Те, що я колись була така молода.

      Так, Морі було важко, навіть неможливо уявити матінку Мері Климент інакшою за цю немічну стару жінку. Точно не жаданою дівчиною, за якою упадали чоловіки.

      Вони піднялися нагору, перед ними простягався довгий коридор. Завдяки тому, що низька темна стеля утримувала тепло, тут було тепліше – майже затишно. Голі балки були чи не столітніми.

      Абатиса підійшла до других дверей і завагалася, торкнувшись ручки. Нарешті вона повернула її, і двері прочинилися, сіре світло з кімнати залило обличчя черниці.

      – Це кімната сестри Урсули, – м’яко мовила вона.

      Там заледве вистачило б місця на всіх присутніх. Фрост і Ріццолі увійшли, але Мора лишилася біля дверей, обвела поглядом полиці з книжками, горщики, в яких буяли африканські фіалки. Вікно з вертикальними перетинками й низька стеля з балками надавали кімнаті середньовічного вигляду. Охайна студентська мансарда: