Грішна. Тесс Герритсен

Бригіта Ірландська. Біографія». Вона уявила, як Камілла читає, сидячи за цим столом, і світло з вікна грає на її ніжному обличчі. Їй стало цікаво, чи в теплі дні Камілла колись знімала білий серпанок послушниці, дозволяючи вітерцю з вікна обвівати її стрижене біляве волосся.

      – Тут кров, – мовив Фрост.

      Мора розвернулася й побачила, що він стоїть біля ліжка, дивлячись на зім’яті простирадла.

      Ріццолі зняла верхній шар, відкрила яскраві червоні плями.

      – Менструальна кров, – завважила Мора. Фрост зашарівся й відвернувся. Навіть одружені чоловіки бувають дуже делікатні, коли йдеться про інтимні подробиці жіночої тілесності.

      Пролунав дзвін, знову привернувши Морину увагу до вікна. Вона дивилася, як із будівлі вийшла черниця відчинити ворота. У двір увійшло четверо гостей у жовтих дощовиках.

      – Криміналісти приїхали, – сказала вона.

      – Я спущуся до них, – відповів Фрост і вийшов із кімнати.

      Мокрий сніг досі йшов, шурхотів проти вікна, і паморозь спотворювала двір за склом. Мора побачила розмиту постать Фроста, який вітався з криміналістами. Нові чужинці, що порушують спокій абатства. А там, за стінами, їх ще більше – чекають своєї можливості вторгнутися. Вона побачила, як повз ворота повільно проїхав фургон телеканалу – безсумнівно, знімаючи. Як вони так швидко дісталися сюди? Невже запах смерті такий сильний?

      Вона розвернулася до Ріццолі.

      – Джейн, ви ж католичка, чи не так?

      Детектив пирхнула, перебираючи речі в шафі Камілли.

      – Я? Недовчила катехізис.

      – Коли ви втратили віру?

      – Приблизно тоді ж, коли перестала вірити в Санта Клауса. До конфірмації так і не дійшла, і це й досі бісить мого батька. Господи, яка нудна шафа. «Подивимось, чорну рясу мені сьогодні вбрати чи коричневу?» От як дівчина при своєму розумі може захотіти стати черницею?

      – Не всі черниці носять ряси. Ще з часів другого Ватиканського собору.

      – Так, але вся ця непорочність нікуди не поділася. Уявіть – не мати сексу до кінця своїх днів.

      – Не знаю, – відповіла Мора. – Може, це навіть полегшення – більше не думати про чоловіків.

      – Не впевнена, що це можливо.

      Ріццолі зачинила двері й узялася повільно оглядати кімнату, шукаючи… що? Морі було цікаво. Може, ключ до особистості Камілли? Розгадку того, чому її життя обірвалося так рано й так жорстоко? Але Мора не бачила жодної підказки. У цій кімнаті й сліду не лишилося від її мешканки, і це, можливо, була найкрасномовніша підказка. Молода дівчина постійно миє, постійно тре, витирає бруд. Гріх.

      Ріццолі підійшла до ліжка, стала накарачки, зазирнула під нього.

      – Боже, там так чисто, що хоч із підлоги їж.

      Порив вітру струсонув вікно, задзвенів сльотою й кригою. Мора відвернулася й дивилася, як Фрост із криміналістами йдуть до каплиці. Один із хлопців раптом послизнувся на бруківці, замахав руками, щоб не впасти. Мора подумала: «Усі ми відчайдушно намагаємося встояти на ногах. Опираємося спокусі, так само