Грішна. Тесс Герритсен

крізь туман невиспаності. Пригадала ніч, коли на її зміні померло троє пацієнтів і все йшло не так… Тепер не вдавалося ввійти до інтенсивної терапії й не зустріти привидів колишніх обов’язків і давніх невдач.

      Це відділення в тутешній хірургії мало центральний пост медсестер в оточенні дванадцяти боксів для пацієнтів. Мора зупинилася біля реєстратури, показала посвідчення.

      – Я докторка Айлс із лабораторії судово-медичної експертизи. Можна подивитися карту вашої пацієнтки, сестри Урсули Роуленд?

      Черговий спантеличено подивився на неї.

      – Але ж пацієнтка не померла.

      – Детектив Ріццолі попросила дізнатися, в якому вона стані.

      – А. Карти лежать он там. Номер десять.

      Мора підійшла до стелажа, дістала з комірки карту номер десять. Розгорнула на попередньому операційному звіті. Висновок був написаний нейрохірургом вручну, одразу ж після операції:

      «Локалізовано й осушено велику субдуральну гематому. Відкритий скалковий перелом із правого тім’яного боку черепа очищено від уламків. Дуральний розрив зашито. Повний звіт про операцію надиктовано. Доктор Джеймс Юень».

      Вона повернулася до нотаток медсестер, проглянула зміни стану пацієнтки після операції. Внутрічерепний тиск стабільний завдяки введенню «Маннітолу» й «Лазиксу» внутрівенно та примусовій гіпервентиляції легень. Здається, зробили все, що було можливо, лишалося тільки чекати, щоб побачити, якими будуть наслідки такої травми.

      Тримаючи карту, Мора підійшла до боксу номер десять. Полісмен, який сидів біля дверей, кивнув їй, упізнавши.

      – Привіт, докторко Айлс.

      – Як справи в пацієнтки? – запитала вона.

      – Наче без змін. Здається, ще не прийшла до тями.

      Мора глянула на затягнуті завіси.

      – Хто там із нею?

      – Лікарі.

      Вона постукала по одвірку й зайшла за завісу. Біля ліжка стояли двоє чоловіків, один – високий азіат із проникливим темним поглядом і густою гривою сивого волосся. «Нейрохірург», – подумала Мора, побачивши ім’я на бейджі. Поряд із доктором Юенем стояв молодший чоловік, років тридцяти: білий халат напинався на широких плечах, довге біляве волосся було зібране в охайний хвіст. «Герой-коханець, а не лікар», – подумки пирхнула вона, дивлячись на засмагле обличчя й глибоко посаджені сірі очі чоловіка.

      – Вибачте за вторгнення, – мовила Мора. – Я докторка Айлс, із лабораторії судово-медичної експертизи.

      – Судмедекспертиза? – дещо спантеличено перепитав Юень. – Хіба ж не зарано для вас?

      – Детектив, яка веде цю справу, попросила перевірити стан пацієнтки. Знаєте, була ще одна жертва.

      – Так, ми чули.

      – Я завтра робитиму розтин. Хотіла порівняти характер травм обох жертв.

      – Навряд чи ви зможете щось побачити після операції. На рентгенівських знімках і сканах, зроблених, коли її привезли, буде видно більше.

      Мора подивилася на пацієнтку й не могла не погодитися. Голова Урсули була щільно замотана