На Західному фронті без змін. Повернення. Эрих Мария Ремарк

Читать онлайн.
Название На Західному фронті без змін. Повернення
Автор произведения Эрих Мария Ремарк
Жанр Зарубежная классика
Серия
Издательство Зарубежная классика
Год выпуска 0
isbn 978-617-12-7006-0, 978-617-12-6125-9, 978-617-12-7005-3, 978-617-12-7004-6



Скачать книгу

я залізаю ще далі під труну, нехай вона боронить мене, дарма що в ній лежить сама смерть.

      Переді мною глибочіє вирва. Я охоплюю її очима, наче руками: треба добутися туди одним стрибком. Раптом хтось б’є мене по обличчю, чиясь рука вп’ялася в плече. Може, то прокинувся мрець? Рука трясе мене, я повертаю голову та в миттєвому спалаху світла бачу обличчя Качинського; рот у нього широко розкритий, він щось кричить, та я нічого не чую; він термосить мене, нахиляється ближче; нарешті, коли гуркіт трохи стихає, до мене долинає його голос:

      – Гази… га-а-аз-и… га-а-аз-и… Передай далі!

      Я мерщій хапаю коробку з протигазом. Неподалік від мене хтось лежить. Ні про що не думаю, тільки про одне: сказати тому чоловікові!

      – Га-а-аз-и, га-а-аз-и!..

      Гукаю, присовуюся ближче до нього, б’ю його коробкою – він нічого не помічає. Я б’ю його знов і знов, та він тільки зіщулюється, то один із новобранців. У розпачі я оглядаюся на Кача, він уже надів маску, я теж вихоплюю свою, каска падає з голови, маска облягає мені лице, я нарешті добуваюся до чоловіка, тут же дістаю його протигаз, беру маску, натягаю йому на голову, він теж хапається за неї, я відпускаю його й уже лежу на дні вирви.

      Глухі виляски хімічних снарядів зливаються з гуркотом вибухів. Між розривами чути, як гуде дзвін; гонги й металеві тріскачки теж сповіщають навсібіч: «Гази, гази, га-а-аз-и!»

      Позад мене щось гепається додолу, ще раз і ще. Я протираю окуляри протигаза, що вже встигли запітніти. Це Кач, Кроп і хтось іще. Ми лежимо вчотирьох у важкому, напруженому чеканні й силуємося дихати якомога менше.

      Ці перші хвилини в протигазі вирішують, жити тобі або ні: чи він герметичний? У пам’яті спливають жахливі картини: у лазареті отруєні газом іще довго помирали від ядухи, раз у раз вихаркуючи шматки попалених легенів.

      Дихаю обережно, притуливши рот до клапана. Газова хмара повзе по землі, заповнюючи всі заглибини. Наче здоровенна м’яка медуза, заповзає вона до нас у вирву й розлягається там. Я штовхаю Кача: краще вилізти нагору, ніж лежати тут, де збирається стільки газу. Та ми не встигаємо: знов починається вогняний шквал. Тепер уже здається, що то не гармати ревуть, а стугонить уся земля.

      Щось чорне шугає з тріскотом до нас і падає зовсім поруч – це труна: вибух вирвав її із землі.

      Я бачу, що Кач чимось зайнятий, і повзу до нього. Труна впала на простягнену руку того хлопця, що ховається разом із нами у вирві. Вільною рукою він силується зірвати протигаз. Та Кроп устигає схопити його за руку, викручує її назад і міцно тримає.

      Кач і я намагаємося вивільнити йому придавлену руку. Віко труни тріснуло й ледве тримається, ми легко його зриваємо й викидаємо мерця, він скочується додолу, а ми пробуємо підважити нижню частину труни.

      На щастя, хлопець зомлів і Альберт може нам допомогти. Тепер нам не треба діяти так обережно, ми працюємо, скільки є сили, підважуємо труну лопатами, і нарешті вона, стогнучи, зсувається з місця.

      Поволі