Така, як ти. Марк Леви

шкодують, що тоді не спинилися?

      Санджай забрав свою частку готелю «Мумбаї-палас», і він міг би легко обійтися без наших послуг, але не хоче йти наперекір дядькам. Якби я пережив хоча б чверть того, що він, то думав би лише про те, як їм насолити. Та він не такий; здається, в Індії повага до старших стоїть над усім. Не можу позбутися думки, що такий кодекс честі скидається на запущену стадію мазохізму. Здається, це трохи схоже на наші з вами багаторічні стосунки. А тепер карти на стіл: Ви зайдете до гаража чи ні? Якщо ні, я звільню свій кабінет сьогодні ввечері.

      Містер Ворд поглянув на Сема з увагою та інтересом. Він розвернув крісло до скляної стіни, опинившись спиною до підлеглого.

      – Принесіть мені проект, я ще раз його розгляну.

      – Немає потреби, ви платите за це мені.

      – Ви настільки в нього вірите, що ладні поставити на кін кар’єру? Ви ж знаєте: якщо справа скінчиться кепсько, місця для вас тут не буде. І не лише тут.

      – А якщо все скінчиться більш ніж добре і я відчиню вам двері на індійський ринок, ви ж знаєте, що мене не задовольнить звичайна медалька?

      Ворд зробив півоберт і зітнувся поглядом із Семом.

      – Пензлюйте звідси, поки я не передумав.

* * *

      Сем передав Санджаю основні моменти перспективної розмови з босом – звісно, опустивши деякі її деталі. Коли така впливова людина, як містер Ворд, береться розглянути досьє, це вже варто відсвяткувати.

      – Ти можеш хоча б раз прибути вчасно і в нормальному одязі? – благав Сем.

      – Десять хвилин – це ж навіть не спізнення.

      – Учора було дві години!

      – Ох, так, але вчора я мав на те поважну причину. Довелося зробити об’їзд, щоб висадити жінку, в якої була важлива зустріч.

      – Ну звісно ж, наша зустріч – зовсім не важлива! І хто ця жінка? Я її знаю?

      – Ні. І я також, до речі.

      Сем вражено глянув на друга.

      – Так і є, ти абсолютно хворий!

      – Якби ти її побачив, то не казав би так, – відповів Санджай.

      – І яка ж вона була? – закричав Сем.

      Санджай мовчки відійшов.

      Проминаючи будівлю, де працював його дядько, він підняв голову до вікон дев’ятого поверху й запитав себе, чи отримала його пасажирка роль. Він побажав, щоб їй усе вдалося, а тоді пішов далі. На Юніон-сквер, зачувши оглушливий вереск клаксонів, він відмовився від ідеї взяти таксі й пірнув у метро.

      Вийшов уже у Східному Гарлемі. Тут не було будинків із тесаного каменю, піддашків чи портьє в лівреях. Прості споруди з червоної та білої цегли стояли поруч із великими комплексами соціального житла. Запахи, кольори, облущені фасади, розтрісканий асфальт, уламки, що рясніли на тротуарі, суміш мов, які лунали звідусіль… Строкатий пейзаж більше скидався на вулиці його юності.

      Повернувшись до квартири, Санджай побачив Лалі. Жінка сиділа на дивані у вітальні, схилившись над вишивкою. Відчайдушно кривляючись, вона