Земля мертвих. Жан-Кристоф Гранже

передбачалося: лише кілька сотень. По-перше, вони шукатимуть їхні імена в картотеці правопорушників та всіляких насильників. По-друге, поцікавляться, якими вони є в суспільному та професійному житті. Хай там як, але всіх опитати неможливо. Що вже казати про любителів мотузки – Людо склав їхній цілий список.

      Комп’ютерники перелічили акторів і акторок, що брали участь у забавах. Усіх їх з понеділка запрошуватимуть на бесіду в 36-й. Декілька днів аж роїтиметься від гостей.

      – А ви? – допитувався Корсо.

      – Ми знайшли фільми з Ніною.

      – І як?

      – No comment. Усі йолопи, що таке дивляться, – потенційні вбивці.

      – Ахтара опитали?

      – Радше відпустили.

      – Прошу?

      – Його адвокат накинувся на нас і добряче потріпав нам нерви, повір мені.

      Корсо не розвивав цю тему. Він і справді вже не вірив, що слід Ахтара приведе до чогось путнього.

      – А її хлопець?

      – Вивчаємо, але досі нічого цікавого.

      – Рухайте булками. Навряд чи так важко віднайти художника, що полюбляє стриптизерок і носить капелюх борсаліно.

      – Мило з твого боку. Міг би й допомогти.

      Вона мала рацію. У цей час він дивився детектив по телевізору, а згодом дав хропака, пригорнувшись до пишних цицьок коханки.

      – Можна запитати: а що ти там сьогодні в ката робитимеш?

      – Вирушаю до Мадрида, щоб подивитися на Pinturas rojas.

      Для Барбі це означало, що вона перемогла. Знову винишпорила щось важливе.

      – Гарної дороги, – промовила лагідніше. – Зателефонуємо, щойно з’являться новини.

      Корсо проспав усю дорогу, тримаючи документи на колінах. Тільки-но літак приземлився на летовищі Мадрид-Барахас ім. Адольфо Суареса, він різко прокинувся. На чолі виступили краплі поту, в голові снували лячні видіння.

      – Усе гаразд?

      Привітна літня жіночка, що сиділа поруч, схвильовано вдивлялася в його обличчя.

      – Кошмари наснилися, – вичавив він із себе, винувато усміхаючись.

      – Головне, – проказала вона й поглянула в бік ілюмінатора, – що всі живі-здорові.

      Корсо втупив очі у віконце, крізь яке вливалося світло. Яскраво-білі промені геть не нагадували сонячне сяйво, не свідчили про радість життя, проте були схожі на спалах атомної бомби. Профіль старенької на тлі блискучого світла розворушив у ньому прикрі спогади. Мертва спека 2003-го; 24-річний Корсо служить поліціянтом на вулиці Луї Блана, в центральному комісаріаті східної частини столиці, і йому доводиться рахувати померлих стареньких одинаків, що буквально розтанули в гарячому серпневому повітрі.

      Він вийшов з літака й аж задихнувся від кастильського жару. Страшні видива далекого 2003 року не полишали його: забиті вщент морги, шеренги гробів, застиглі зелені маски, спухлі згнилі ясна…

      Швидко спустився трапом, на пероні вже почасти прийшов до тями і поспішив у бік аеровокзалу, до кондиціонерів. Відтак дістався виходу й застрибнув у таксі.

      Мадрид він знав, часто