Земля мертвих. Жан-Кристоф Гранже

дзвінок. Коли він розплющив очі, його рука вже стискала апарат.

      – Розбудила?

      Корсо розпізнав голос. Підніс до очей годинник: майже восьма ранку. За одну мить, у пришвидшеному темпі, пригадав події вчорашнього заспокійливого вечора: паста карбонара від Міс Берет, якийсь заплутаний фільм – стилізована картина його власного щодення, лише там ніхто й ніколи не заповнював протоколів, обвинувачувані повсякчас «фатально помилялися», а будь-яке розслідування тривало в середньому хвилин п’ятдесят. Надзвичайно.

      Відтак він почалапав до ліжка, де мав зазнати звичних мук: декілька годин липкого сну, повного кошмарних видінь. Щоразу прокидаючись, він запитував себе, чи можна справді виспатись після таких ночей.

      – Як там справи, ragazzo[38]?

      – Прекрасно. Телефонуєш у справі стриптизерки?

      – Між іншим.

      З Катрін Бомпар вони були знайомі давно. Можна сказати, завжди. Вона витягнула Корсо з пащі сутеренів Пабло Пікассо й відразу взяла для нього кредит, щоб той уставив собі зуби – як у всіх наркоманів, у нього вже була стареча усмішка: сірувата емаль, розхитані корені, різці поламані або геть повипадали… А щойно він закінчив школу поліції, Бомпар офіційно подарувала йому гроші на стоматолога – з часом Корсо мав їх повернути.

      Катрін була кавалером Ордена Почесного легіону, кавалером Національного ордена «За заслуги», а тепер стала першою жінкою на чолі Карного розшуку і вже написала свою біографію. Брала участь у теледебатах, розводилася про нові методи кримінального розслідування й не приховувала правих поглядів, але час від часу її аж надто заносило. Невисока на зріст, чорнява, років шістдесяти, не дуже елегантна, але з непоганою фігурою, владна, проте досить мила.

      Усі ці роки вона піклувалася про Корсо, але явно його ніколи не виділяла. Не підштовхувала, а скоріше штовхала: його призначали в найнебезпечніші групи, аби він завжди пам’ятав, що кожного дня мусить спокутувати колишні провини.

      Їхні стосунки були дещо двозначними: суміш владності й прихильності. Вона зверталася до нього, як до рядового, але щоразу, коли вони зустрічалися, Катрін усміхалася до Корсо, як до сина, й ставало зрозуміло: вона не шкодувала, що витягла його з буцегарні.

      Коли він узявся налагоджувати особисте життя, нюх її підвів: Емілія відразу припала їй до душі, й вона почала заохочувати його одружитися. З іншого боку, сталося так, що одного разу вони навіть переспали. Насправді, не варто було цього робити. Незабаром Катрін повернулася до чоловіка та дітей. Корсо знову зайнявся злочинцями й жінкою-збоченкою.

      По телефону він розповів про нещодавні здобутки: палке захоплення Ніни садомазохізмом, участь в ґонзо-забавах, поява коханця-художника, Pinturas rojas – безсумнівне джерело натхнення для вбивці.

      – І все?

      – Жартуєш, мабуть? Упродовж лиш одного дня ми надибали купу важливих речей, про які Борнеку годі було здогадатися за цілий тиждень.

      – Самі розмиті припущення.

      – Мені

38

Хлопче (іт.).