Курячий бульйон для душі. Эми Ньюмарк

Аж раптом до мене приходить незбагненна потреба у молитві. Я рушаю до спальні, засвічую свічку, ставлю її на підлогу. Уклякаю, опустивши обличчя та відчуваючи якийсь слід тепла на щоці. Ніс притиснула до килима, він аж зігнувся. Груди вологі від мовчазного плачу.

      Я шепочу: «Боже, якщо Ти є, якщо Ти справжній, подивись: я потребую допомоги. Допоможи мені. Будь ласка».

* * *

      Я човгаю крізь металеві двері. Мене приймають на детоксикацію. Голосно цокає годинник. Інші пацієнти викликають у мене почуття небезпеки. Мені холодно, липкий піт розтікається тілом, у животі порожнеча.

      Мене питають: «Ви знаєте, чому ви тут, Меґан?»

      Відказую: «Я хочу навчитися».

* * *

      Я сідаю у ванну з бульбашками, тепле повітря тече до моїх змучених легенів. Сьогодні Великдень. Зараз ми з моїм маленьким сином улаштуємо прогулянку по траві босоніж. Я вдячна за такі прості речі. Це має бути весело. Зараз я можу небагато. Я все ще не готова, мене пече сором. Учора ввечері на зустрічі нашої групи я сказала: «Коли мені стане краще, все буде інакше». Я знаю, моє місце тут, проте я не в захваті від того, що мене називають алкоголічкою. Та це все не має значення. Зараз я – частина чогось більшого. Я почала розуміти, що не така вже я жахлива істота. Так, я брехала, маніпулювала, віддавала себе на наругу. Проте зараз я вже не та. Дехто може сказати, що я не гідна жити в мирі. Але я гідна. Я не сама. Тендітне мерехтіння вогника надії сповнює моє серце. Я глибше занурююсь у воду.

* * *

      Сьогодні в мене знову зламалася машина. Я ошелешена: як мені тепер дістатися на роботу, із чого мені платити за ремонт? Треба зупинитись і сконцентруватися на тому, що працює просто зараз. У мене є дім, сім’я, гарна робота, люди поруч, які дбають про мене. Я твереза. Гаразд, майже твереза. Вся ця відповідальність – її забагато для мене. Що я збираюся робити? Я не можу віднайти рівновагу. Мене вже нудить від цієї безглуздої автівки. Я так гарую, але жодного руху вперед. Я намагаюся не злитися на сильних світу цього. Я все роблю як годиться, а таки дістаю кару! У животі – революція. Треба терміново до вбиральні.

      Сиджу в туалеті, сльози котяться по обличчю. Вони вичищають пилюку з мого погляду на ситуацію. Я чую ніжні голоси мудрих жінок із товариства тверезості, які нагадують мені: мої думки зараз рухаються в небезпечному напрямку. Будучи ображеною, я можу знову збурити той самий хаос, якого так боюсь. Я довго й повільно дихаю. Знаходжу те, що цінне для мене. Я починаю з формулювання наміру: «Я хочу бути вдячною. Я хочу бути в мирі».

      Одразу потому згадую чоловіка, якому допомагала на роботі. Він розповідав про молодичку, котрій видалили товсту кишку. І я усвідомлюю: «Боже милий, Меґан! Принаймні твоя товста кишка в тебе на місці!» Тепер я сміюся зі власної недолугості. Я пережила значно гірші обставини. Що там якась зламана машина? Я сміюсь і плачу, все одразу. Напруга зникає.

* * *

      Я знов у своєму реабілітаційному центрі. Навідую подругу, повертаю те, що давали мені.