Букет улюблених квітів. Светлана Талан

що ще лишилося попереду.

      – Якщо ти не сон, то я прокинуся, – відповів Слава й розплющив очі. – Не наснилося! Ти справжня і поруч зі мною! Маринко, знаєш, що я зараз подумав?

      – Ні, не знаю, – з ледве помітною усмішкою на обличчі відповіла Марина.

      – Людина все життя щось шукає, а на схилі літ починає розуміти, що її метушня нічого не варта, а для щастя потрібно так мало!

      – Ти хочеш сказати?..

      – Так! Я – щасливий! І все завдяки тобі! Дякую долі, що звела нас!

      – Я спізнюся на роботу, – нагадала Марина. – Якщо мене звільнять, то я стану не такою вже й щасливою.

      – Усе! Встаю і біжу!

      Після спільного сніданку Марина вперше за багато років не відчула самотності прийдешнього дня. Вони разом вийшли з квартири, і Марина, зазирнувши за вхідні двері, раптом зблідла. Там стояли білі лілії, викопані з корінням.

      – Квіти… Це мені… Це зробив маніяк, – перелякано й затинаючись пробелькотіла жінка.

      Слава обійняв її за плечі, притягнув до себе.

      – Заспокойся, це ще нічого не означає, – спокійно й урівноважено запевнив він. – Може, ти їх замовляла?

      – Точно! – Марина ляснула себе по лобі долонею. – Я ж просила сусідку привезти з дачі білі лілії для подруги!

      – Ось бачиш! А ти відразу панікуєш. Іноді ми самі собі ускладнюємо життя, роблячи трагедію зі звичайних подій.

      – Як я могла забути?! От дірява голова! – лаяла себе жінка за забудькуватість.

      Марина подзвонила в сусідчині двері, але їй ніхто не відчинив. Тоді вона зателефонувала сусідці на мобільний і лише по тому, як жінка підтвердила, що то вона залишила квіти під дверима, заспокоїлася.

      – Чому ви не принесли квіти до квартири? – поцікавилася вона. – Я постійно була вдома.

      – Мариночко, вибач, але вчора ввечері я зовсім випадково побачила у вікно, як ти поверталася додому із цікавим і екстравагантним чоловіком, – пояснила сусідка. – Тому вирішила вас не турбувати й поставила лілії в коридорі.

      Подякувавши жінці, Марина сказала Славі:

      – Сусідка випадково побачила нас разом.

      – Звісно, що випадково, – усміхнувся чоловік. – Хто б сумнівався?

      Марина прийняла зміну та дістала мобільний телефон, аби, як зазвичай, порозмовляти з Тамарою. Проте номера подруги вона не набрала.

      Їй хотілося розповісти про минулу неймовірну ніч, поділитися враженнями, як це вона робила раніше, але щось її зупинило.

      «Я просто боюся зізнатися у своєму щасті, – вирішила жінка. – Напевно, потрібно спочатку самій ним насолодитися, а вже потім плескати язиком».

      Марина почувалася незручно через сьогоднішню неспроможність бути щирою та відвертою з подругою, тож, аби не думати про це й відволіктися, з головою поринула в роботу.

      Розділ 16

      Після роботи Анатолій заїхав до Тамари, щоб забрати її до себе на ніч.

      – Нарешті завтра маю довгоочікуваний вихідний! – сказав він. – Хочу відпочити разом із тобою,