Кращий вік для смерті. Ян Валетов

запитав Киш у Облома нечітко. – Це він?

      Облом кивнув.

      Киш був йому не чужий. У них була одна мати.

      Поки мисливці несли Киша до місця привалу, Облом йшов поруч і тримав брата за руку. Обличчя в нього було розгублене. Він явно не знав, як поводитися. Вождь має бути крутий, він не повинен ні співчувати, ні тривожитися. Він – вождь, інші повинні слухатися і служити йому! Але навіть Облом, який не знав жалості, відчув щось схоже на смуток і страх.

      Той, хто прийшов за його старшим братом, зазирнув до нього в душу (якщо це, звичайно, була душа) своїм мертвотним, байдужим поглядом і дихнув в обличчя крижаним, колючим передчуттям смерті.

      Мисливці теж притихли.

      Прихід Нещадного лякав челів, нагадуючи, що завтра, післязавтра або через тиждень…

      А може, через місяць або через хвилину…

      Лякала не смерть від хвороби, рани, ножа одноплемінника або кулі вождя, не загибель на полюванні – до такого чели звикали з перших днів життя і були готові зустріти в будь-який момент.

      Лякав саме Нещадний – абсолютно непередбачуваний і неминучий.

      До нього неможливо було звикнути, тому що він кожну мить нагадував про себе – поховальними вогнищами, мертвими тілами в занедбаних будинках, трупами в болотах, розваленими містами, зарослими шосе, виразками зруйнованих заводів. Світ навколо нагадував про його могутність. Це був його світ, люди всього лише служили їжею всесильному. Як випущена з лука стріла завжди знайде, куди встромитися, так Нещадний приходить до чела або герл тоді, коли ті ще повні сил і життя, щоб випити їх до дна.

      Бігун багато разів бачив, як Нещадний висмоктує свою жертву. Він навіть пам’ятав, як той вбивав його матір – пам’ять чомусь зберегла саме цей момент зі спогадів бебика. Потім він багато разів бачив подібне.

      Тепер Нещадний візьметься за справу серйозно.

      Через чверть години замість Киша на карематі лежатиме чоловік середніх років. Його буде судомити і викручувати, він горітиме в лихоманці, тіло проживатиме роки за хвилини. Обличчя покриється зморшками, сивина фарбуватиме голову і тут же злізе, залишивши за собою голу облуплену шкіру. Суглоби на руках і ногах розпухнуть, пальці скоцюрбляться, нігті стануть жовтими і горбистими, потьмяніють очі, що будуть сльозитися від жару, почнуть вивалюватися зуби, темні плями побіжать по шкірі, м’язи висохнуть…

      Через три чверті години старий, що недавно був Кишем, заб’ється в агонії й сипітиме, як пробите хутро. Потріпане серце буде марно стукати зсередини в частокіл із тендітних ребер, легені заповняться мутнуватою рідиною, у якій захлинеться дихання, потоне, і старезна руїна забулькає, як газ, що виходить із болотяної рідини…

      І помре.

      Від цього немає порятунку.

      Що б ти не робив, Нещадний прийде за тобою і зжере твою молодість, зрілість, старість і перетворить тебе в мумію за три чверті години після того, як відлічить вісімнадцять зим.

      Три чверті години на все життя від вісімнадцяти до смерті, яку ти проведеш у гарячковому маренні…

      Похоронне багаття