Кращий вік для смерті. Ян Валетов

були худі, дрібні і злісні, самі могли зжерти кого завгодно. Ось курей і гусей розводили успішніше. Раніше тримали і кроликів, але після мору, коли величезне поголів’я вимерло за пару днів, Шаман заборонив це робити. Так що з великою домашньою живністю в Парку не склалося.

      Зате склалося у фармерів.

      Вони розводили і птицю, і свиней, і кроликів. А корови… Ходячі м’ясні брили з сумними мордами! Фармерскі корови були величезними! Набагато більшими за дірів! Від них дивно пахло: приємно і неприємно водночас, боки їх були роздуті…

      Утім, Книжнику від сусідства таких здорових тварин було не по собі, хоча вони йому подобалися.

      Зате фармеру явно не подобалася присутність чужинців поруч із будинком. Він залишив стадо штовхатися за спиною, а сам повільно наближався до непроханих гостей, не знімаючи їх із прицілу.

      Метрів за десять він нарешті впізнав Білку.

      – А… Це ти, Білко?

      – Я, я, Томе…

      – Хто з тобою?

      – Його звуть Книжник. Я за нього ручаюся.

      – Парковий?

      – Колишній, – сказала Білка, і Книжник нарешті опустив руки. – Як і я…

      Фармер прибрав рушницю.

      – І зараз ти скажеш мені, що тобі потрібен нічліг? – Він схилився до луки сідла.

      – Вгадав, Томе.

      – І що ти зі своїм дружком голодна?

      – Знову вгадав.

      – Іноді я шкодую, що відразу не послав тебе до Нещадного, – усміхнувся фармер. – Ти завжди приходиш невчасно…

      Він явно хотів виглядати крутим челом, а був звичайним утомленим фармером, який провів весь день під безжальним сонцем Пусток, і йому хотілося додому.

      – Що вдієш, Томе? – відгукнулася Білка з тією ж інтонацією. – У наш час гості – завжди невчасно. Треба до цього звикнути.

      – Значить, доведеться запросити вас у будинок… Скажи мені чесно, Білко, за тобою йдуть?

      – Так, Томе.

      – Їх багато?

      Вона похитала головою.

      – Не знаю. Думаю, що не менше двох дюжин. Кількох ми вбили, але це їх не зупинило.

      Том знітився, перекинув поводи через голову коня. Тім бачив, що фармер думає, як йому вчинити.

      – Хто за тобою йде, Білко? Нога, Бігун, Облом і Свин?

      – Нога вже ніколи нікому поганого не зробить…

      – Будь ситий, Нещадний… – він приклав два пальці лівої руки (вказівний і середній) до чола. У Парку ніколи так не робили. І не говорили. – Твоя робота?

      Білка кивнула.

      – Вони далеко? – запитав фармер. – Як сильно ти відірвалася?

      – День шляху. Це найменше. Їм потрібно обійти Болота, а ми перепливли їх на човні.

      – Завтра вранці ні тебе, ні його не повинно бути в моєму домі, – сказав Том серйозно. – Ева знову вагітна, а вони хочуть твоєї крові. Мені не потрібні неприємності.

      – Живи вічно, Томе. Дякуємо. Вранці ми підемо.

      – Заходьте, – буркнув він і пішов до воріт, які почали повільно розчинятися при його наближенні. – Тільки обережніше, я подивлюся, чи прив’язала Ева Ікла.

*