Кращий вік для смерті. Ян Валетов

ніяк не бути вождем, – пояснив Бігун. – Ти мене дістав, Свине. Ти сильний чел, вождю, і все таке, я такий радий, що ти мій бро… Але не можна, бл…дь, бути таким тупим. Ти вб’єш їх усіх потім…

      – Я вже зрозумів… – відгукнувся Свин похмуро. – Гаразд, командуй. Але так, щоб вони, – Свин ледь помітно повів масивним підборіддям у бік челів-мисливців, – не бачили.

      – Годиться, бро… Ти – наймогутніший! – розвів руками Бігун.

      Очі його трохи примружилися, що мало б означати доброзичливість і усмішку.

      Облом просто усміхнувся.

      – Спритний, – стиха покликав Бігун.

      Від групи челів відокремився той, кого називали Спритним – сухий, довготелесий хлопець із густим чорним волоссям, зібраним хвостом.

      – Живіть вічно, вожді!

      – І ти живи вічно, бро…

      – Що думаєш?

      Бігун кивнув у бік верби.

      – Двоє піднімалися, потім спустилися. Є сліди мотузок на корі.

      – Щось опускали вниз?

      – Так.

      – Куди пішли?

      – Ще не знаю, Бігуне. Я відправив Кислого і Кулю шукати сліди.

      – Вони можуть досі бути нагорі?

      Чел хмикнув.

      – Ти б став чекати нашого приходу, Бігуне?

      – Я би не став. Але потрібно перевірити будинок, Спритний.

      – Добре, вождю.

      Спритний повернувся, щоб піти, але Бігун притримав його за плече.

      – Послухай, бро, не ходи туди сам. Не треба. Відправ туди найповільнішого…

      – Добре, вождю…

      Але Бігун не зняв руку з плеча Спритного.

      – Або найдурнішого…

      – Добре, вождю.

      – Або найнеслухнянішого, – сказав Бігун, ослаблюючи хватку. – Того, хто тобі не потрібен. Учора загинув Нога, бро…

      – Я знаю.

      – Ми всі сумуємо, Спритний, але Закон є Закон. І він каже – вождів має бути четверо. Ти розумієш, про що я?

      – Так, Бігуне.

      – Добре, іди.

      Спритний бігом повернувся до челів – їх було п’ятнадцять добровольців. Узяти з собою більше вожді не наважувались, щоб не залишити плем’я беззахисним. Незабаром від загону мисливців відокремився невисокий кремезний чел і поліз на вербу.

      – Він вибрав Сумного, – сказав Бігун, звертаючись до вождів. – Непоганий вибір. Він не дурень, цей Спритний…

      Сумний швидко злетів по стовбуру до того місця, де від нього розходилися товсті гілки крони, і зник із поля зору.

      Ще через хвилину він з усіма пересторогами підняв стволом автомата кришку люка, що вів до будинку Білки, і крізь утворену вузьку щілину оглянув нутрощі «гнізда». Він не міг бачити зелений гнутий брусок «клеймора», прикріпленого над прорізом до стелі, а навколо люка все було чисто. І тоді Сумний відкрив кришку…

      Різкий і гучний хлопок розірвав ранкову тишу. Мисливці миттєво впали в траву, вожді метнулися за напівгнилий стовбур поваленого дерева, що лежав поруч. Але вибухів більше не було. Просто щось важке хлюпнуло, вдарилося об гілки і звалилося на землю біля верби.

      «Клеймор» – міна спрямованої дії, і Білка розташувала