Кращий вік для смерті. Ян Валетов

лезо невблаганно летіло до його борлака…

      Бабах!

      Гримнуло, і Книжник стрімголов полетів убік, покотившись щербатою бетонною підлогою. Нога впав на спину з залитим кров’ю обличчям – куля влетіла йому в очну ямку. Тіло його трусилося в судомах, товсті сильні ноги шкребли цементну крихту підошвами майже нових черевиків.

      – Навіщо ти поліз? – запитала Білка і докірливо похитала головою. – Ну навіщо? Я б із ним упоралася…

      – І-і-і-і-і-і-а… – втягнув у себе повітря Книжник. – І-а-а-а-а- а-а-а…

      Від удару в нього забило подих.

      Білка ковзнула до вікна. Унизу вже горіли смолоскипи – постріл підняв на ноги всіх челів племені. Хтось уважний розгледів тінь дівчини і куля розбила скло, біля якого вона стояла.

      – Іаааа… хотів допомогти! – нарешті видихнув Тім.

      – Ну, допоміг, – сказала вона. – Молодець, хіба ні… Як тепер вибиратися?

      Книжник подивився на камін, Білка у відповідь похитала головою.

      – Не виберемося, не встигнемо. У нас менше п’яти хвилин. Якщо за п’ять хвилин ми досі будемо в будинку…

      Вона підійшла до агонізуючого Ноги і вистрілила йому в лоб. Книжник примружився. Він виразно чув, як куля, прошивши череп вождя, клацнула об підлогу. Швидкий помах ножа припинив пирхання Шкутильгала.

      – …то ми небіжчики, – закінчила Білка. Вона витерла лезо об куртку мерця, і зняла з пояса Шкутильгала кобуру з пістолетом, який він так і не встиг вийняти.

      – Тримай, – вона кинула Книжнику зброю. – Тепер це твій.

      Знизу по вікнах дали чергу, потім у розбите скло залетіли пляшки з «горючкою». Перша не розбилася, а так і покотилася, розкидаючи іскри від палаючої в горловині ганчірки, зате друга рвонула білим смердючим полум’ям, яке відразу ж ударило до стелі.

      – Тут горіти нічому, – прохрипів Книжник. – Навіть підлогу зняли. А в Сховище це не долетить.

      Він стояв перед Білкою, притискаючи до грудей пакунок з атласом і щоденником.

      – Вони підпалять будинок, – сказала Білка спокійно. – Або знайдеться, чому горіти… Тут є підвал?

      – Так. Але двері забиті, не потрапити…

      І тут Книжник згадав.

      – Але є ліфти на другому поверсі! У колишньому кафе! І сміттєзбірник!

      – Чудово! Залишається тільки зрозуміти, як ми звідси вийдемо…

      Білка метнулася до каміна і через мить уже бігла назад, намотуючи на лікоть мотузку, по якій вони спускалися, на плечі у неї бовтався рюкзак, який став зовсім чорним. Коли вона опинилася біля вікна, знизу знову вистрілили, і вже не одна, а три кулі вдарили у скло. Внизу засвистіли, заволали, і Книжникові здалося, що він чує голос Облома.

      – До дверей! – наказала Білка, і Тім слухняно поплентався за нею, волочачи забиту ногу. Голова крутилася, але йти він міг.

      – Тримай, – Білка сунула йому в руки мотузку і рюкзак.

      У її руках було декілька круглих металевих штук, які вона вправно пов’язала між собою.

      – Що це? – запитав Книжник.

      Вона промовчала,