Круговерть. О. Генри

Меррітт, – у дечому ти маєш рацію. Іноді я відчуваю, що мене вигодували з пляшки. Але, скажу тобі, що в Нью-Йорку комфортно. У ньому щось є – видовища та натовпи, і те, як усе змінюється щодня, і саме повітря, яке, здається, в’яже коло довжиною в один кілометр навколо шиї чоловіка, а інший кінець закріплює десь на Тридцять четвертій вулиці[53]. І сам не знаю, що це таке.

      – Бог знає, – сумно промовив Реп’ях, – і я знаю. Схід тебе проковтнув. Ти був дичиною, а став телятиною. Ти нагадуєш мені вазонок із квітами на вікні. Тебе підписали й запакували. Мені аж у горлі від тебе пересохло.

      – Чарку зеленого шартрезу, – звернувся Меррітт до офіціанта.

      – Віскі без нічого, – зітхнув Реп’ях, – і гроші з тебе, ти ренегате заїздів.

      – Винен, але благаю про милосердя, – сказав Меррітт. – Ти собі навіть не уявляєш, як це, Реп’яше. Тут так зручно, що…

      – Будь ласка, не верзи мені свої дурниці, – зупинив приятеля Реп’ях. – Якби я не бачив, як ти якось переблефував трьох картярів із Мазацал-сіті з порожнім револьвером у Феніксі…

      Голос Реп’яха розчинився в суцільному горі.

      – Сигари! – гучно покликав він офіціанта, щоб приховати свої емоції.

      – Пачку турецьких цигарок для мене, – додав Меррітт.

      – Ти платиш, – нагадав Реп’ях, намагаючись приховати своє презирство.

      О сьомій вони повечеряли в ресторані, який рекламують у газеті.

      Того вечора там зібралося вишукане товариство. Яскраво сліпило від надмірної кількості вродливих жінок і від – нехай так – мужніх чоловіків. Оркестр грав чарівно. Як тільки офіціант передавав грошовий привіт від котрогось відвідувача, уся капела вибухала чарівними звуками. Чим більше пива пили, тим ставало гарячіше. Така закономірність.

      Меррітт за вечерею намагався переконати свого приятеля. Реп’ях був його давнім товаришем, і теперішній ньюйоркець його любив. Він вмовляв друзяку сьорбнути коктейлю.

      – Я візьму м’ятний чай, – заперечив Реп’ях, – заради старих часів. Але я віддаю перевагу чистому віскі. Ти платиш.

      – Правильно! – підтвердив Меррітт. – А тепер поглянь на це меню, чи не знайдеться там чогось цікавенького?

      – Щоб я провалився! – буркнув Реп’ях із вибалушеними очима. – Невже в цьому вагончику є всі ці позиції? Що це таке? Конина зі задишкою? Я пас. Але погляньте! Тут харчу на двадцять обідів. Зачекаю, поки сам не побачу.

      Страви замовили, і Меррітт звернувся до карти вин. – Цей «медок» цілком непоганий, – зауважив він.

      – Ти лікар, тобі видніше, – гмикнув Реп’ях. – А мені краще чисте віскі. Ти платиш.

      Реп’ях окинув поглядом кімнату. Офіціант приніс страви та забрав брудний посуд. Гість спостерігав. Він побачив, як саме юрба розважається в ресторані Нью-Йорка.

      – Якими були справи з худобою, коли ти покинув Ґілу? – поцікавився Меррітт.

      – Люксусово, – відрубав Реп’ях. – Бачиш молодицю в червоному шовку з цятками за тим столом? Я б їй дозволив спекти

53

На Тридцять четвертій вулиці в Нью-Йорку сконцентрована величезна кількість розважальних закладів.