Круговерть. О. Генри

крім неділі; криві ноги – від верхової їзди; своєрідний вигин великого пальця правої руки й інших пальців – від міцного тримання ласо; глибоко вкорінена літня засмага, яку не здатне спричинити навіть найгарячіше сонце в Кейп-Мей[50]; блакитні очі, що рідко моргають і несвідомо розділяють натовп на четвірки, буцімто їх випустили зі загону; відокремлена самотність і врочистість виразу обличчя, немов в імператора або того, чиї горизонти не простягаються далі, ніж на день їзди конем – усі ці ознаки Заходу були на Реп’яху Наю. О, так, він носив капелюха з широкими крисами, любий читачу, такого самого, як ті, що носять листоноші з поштових відділень на Медісон-сквер, коли вирушать до парку в Бронксі в неділю по обіді.

      Несподівано Реп’ях Най кинувся в рухомий табун столичної худоби, схопив якогось чолов’ягу, висмикнув із людського потоку та так втелющив йому в груди, що того аж до стіни відкинуло.

      Потерпілий підняв свого капелюха з розлюченим поглядом жителя Нью-Йорку, котрий зазнав обурливого до себе ставлення і має намір написати про це до «Триб’юн». Але поглянув на свого нападника і второпав, що цей стусан був проявом любові та прихильності в манерах Заходу, котрий вітає своїх друзів п’ястуками нахабно та гамірно, а ворогів – пристойно та стримано, щоб добре прицілитися.

      – Хай йому грець! – вигукнув Реп’ях, міцно тримаючись за передню ногу своєї жертви. – Невже це Сохатий Меррітт?

      Інший чоловік був – таких щодня повнісінько на Бродвеї – дуже діловим: модний капелюх, хороший перукар, бізнес, хороше травлення і кравець.

      – Реп’ях Най! – вигукнув він і схопив руку, що його ляснула. – Мій любий друже! Я такий радий тебе бачити! Яким вітром? А, справді, інавгурація. Пригадую, що ти приєднався до раф-райдерів. Ти мусиш пообідати зі мною.

      Реп’ях сумно, але міцно притиснув приятеля до стіни рукою, що своїм розміром, формою і барвою нагадувала сідло Мак-Клеллана[51].

      – Сохатий, – промовив він сумним голосом, що вмент порушив вуличний рух, – що вони з тобою зробили? Ти поводишся, як містянин. Вони зробили тебе в’язнем цього міста. «Ти мусиш пообідати зі мною». Раніше ти ніколи не казав би так на харч.

      – Я живу в Нью-Йорку вже сім років, – пояснив Меррітт. – Уже вісім років минуло, відколи ми вкупі таврували корів у старого Ґарсії. Ходімо в кафе. Приємно знову чути слово «харч».

      Вони продерлися крізь натовп до готелю і, підкорюючись закону природи, почалапали до бару.

      – Кажи, – запропонував Реп’ях.

      – Сухий «мартіні», – замовив Меррітт.

      – Кара Божа! – вигукнув Реп’ях. – І це той сам чоловік, із котрим ми колись винищували «зеленого змія» в шинках, що утікав від нас у каньйоні Диявола? Нічого сухого не треба. Віскі без нічого й за твій кошт.

      Меррітт усміхнувся і заплатив.

      Вони пообідали в невеликій прибудові, що була пов’язана з кафе. Меррітт спритно ухилився від вибору свого приятеля, який уминав шинку з яйцями, замінивши його на пюре зі селери, відбивну з лосося, пиріг

50

Кейп-Мей – місто в штаті Нью-Джерсі, в якому навіть улітку не надто припікає.

51

Джорж Мак-Келлан (1826–1885) – герой американсько-мексиканської війни 1846–1848 рр.